Як чоловік кішку вчив працювати (2017) –  українські народні родинно-побутові казки Карпатського регіону. Упорядкування, підготовку текстів, вступну статтю, примітки та словник діалектизмів подав доктор мистецтвознавства, академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч мистецтв України, провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури  Іван Хланта. Відповідальні за випуск – директор Обласного організаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук та голова Закарпатської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, кандидат історичних наук Михайло Делеган; рецензенти – доктор філологічних наук Олексій Вертій і доктор педагогічних наук Юрій Руденко. Порадувала багатим художнім оформленням Маріанна Боднар. Назвемо й тих, хто подарував книжку людям – ТДВ «Патент», коректор Світлана Лучишин, комп’ютерна верстка Юрія Гандери. Хай дещо довгий перелік не лякає – ці люди чесно прагнули донести до нас невмирущу усну народну творчість, перлиною якої є казка.

До збірки ввійшли кращі зразки українських родинно-побутових казок Карпат – Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей. Як зазначено в анотації, записи здійснені вітчизняними фольклористами, починаючи з середини ХІХ століття і до наших днів. Серед них Іван Франко, Володимир Гнатюк, Оскар Кольберг, Степан Пушик, Микола Івасюк, Іван Чендей, Петро Лінтур, Лука Дем’ян, Іван Хланта. Але окремим збірником ці родинно-побутові казки публікуються вперше. І, зважаючи на сказане вище, це видання прислужиться не лише читачам різного віку, а й науковцям, краєзнавцям, освітянам та працівникам культури. А казок тут майже півтора сотні. З цікавістю і бажанням пізнаємо світ, прочитавши казки  Андрія Калина, Юрія Ревня, Хоми Плешинця, Василя Холода з Горінчова, Юрія Баняса з Бороняви, Володимира Короловича зі Страбичова, Василя Сливки з Нового Давидкова на Мукачівщині та інших.

Збірник виграє ще й від того, що деякі казки оприлюднено вперше.  Треба віддати належне Іванові Хланті, бо він зумів зібрати перлини творчості з кількох областей. У вступній статті «Казка вчить, як на світі жить» дав глибокий аналіз казок, пише, що в умовах «соціальної незахищеності краяни не втратили цікавості до невмирущої усної народної творчості, однією з найвиразніших представниць якої є Казка. Вона не звиродніла, не втратила своєї магнетичності й притягальності».