Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
Та серце б’ється-ожива,
Як їх почує! Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди!

Тарас Шевченко

Колектив «Ґаздині» був заснований восени 1985 року і завдячує за це музею архітектури та побуту села Пацканьово на Ужгородщині, відкриття якого відбулося 24 жовтня 1984 року. Саме відтоді почали проводити в ньому традиційні закарпатські вечурки (вечорниці), на які збиралися найстаріші та найдосвідченіші жителі села. Від тих вечорниць і бере початок нинішній гурт «Ґаздині». Пригадується, що в той час журналісткою обласного радіо Любов’ю Чубатою було проведено перші записи колядок на радіо.

14 січня 1987 року в селі Пацканьово відзначали свято зими. Ось тоді учасниці гурту вперше й виступили перед односельчанами на майдані в центрі села, показали фрагмент вечорниць. Цей вдалий виступ став поштовхом до того, що гурт «Ґаздині» почали запрошувати на районні та обласні фольклорні огляди, щорічно нагороджуючи грамотами, призами, подарунками.

Через певний час прийшло й заслужене визнання. У 2008 році колективу присвоєно почесне звання «народний». Він став популярним. Презентували своє мистецтво в багатьох містах області, зокрема в Перечині, Хусті, Іршаві, Ужгороді, у селах Кальник, Шкуратівці (Мукачівщина), Сторожниця, Кибляри, Лінці, Ярок (Ужгородщина) та інших. На запрошення дирекції виступали на святі рідної мови в Ужгородській загальноосвітній школі № 19, у Коледжі мистецтв ім. Адальберта Ерделі Закарпатського художнього інституту. Щорічно беруть участь у фестивалях «Червона черешня» у рідному селі, народної пісні «Яроцькі ярилки», обласному святі словацького народного мистецтва «Словенска веселіца».

У липні 2010 року народний фольклорний колектив «Ґаздині» взяв участь у Міжнародному фольклорно-етнографічному фестивалі «Руками і серцем» у селі Водораду (Словаччина). У лютому 2013 року був запрошений у село Копашново Хустського району, де виступив перед учнями та вчителями загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів та відвідав народний літературно-мистецький музей. У серпні 2015 року взяв участь в обласному фестивалі «Лемківська ватра» у селі Кострино Великоберезнянського району.

Одна з незабутніх сторінок у біографії колективу – успішні виступи у вересні 2010 року на фестивалі «Гуцульська ріпа» у селі Лазещина на Рахівщині, фестивалі «Село під Маковицьов» у селі Лінці Ужгородського району. Вони були також учасницями обласного відбіркового туру Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (2012).

Шануючи свого славного земляка, народного художника України, лауреата Державної премії імені Т.Шевченка Василя Свиду, з нагоди 90 та 100-річчя від дня його народження гурт «Ґаздині» у 2003 та 2013 роках  провів успішні незабутні виступи у Закарпатському обласному художньому музеї, де виконав ті народні пісні, які особливо приваблювали талановитого митця. Слухачі мали можливість ще глибше відчути красу і духовну міць народного співу, випродукованого найдосконалішим, од Бога створеним інструментом – людським голосом.

Де б не виступав гурт «Ґаздині», його усюди щиро і тепло вітають. Сьогодні більшість із його первинного складу відійшла у вічність. Адже пройшло так багато часу, а він, незважаючи ні на які труднощі, активно працює, поглиблює свою виконавську майстерність.

У ювілейний рік варто насамперед згадати перших співачок ансамблю. Це Анна Свида, Марія Бушко, Анна Галасник, Марія Булеца, дід Юрій Арендацький, Марія Стегней, Марія Малишка, Анна Лендєл, Ірина Лукачина, Гафія Стасьо, Марія Марадик. Вони до глибини душі закохані в пісні і звертаються до них як до цілющої криниці добра, любові, краси, людяності і духовності.

Неабияка заслуга у зміцненні ансамблю належить співачкам Ірині Марадик (нині покійна) та Анні Логойді. Саме від них записано більшість пісень, що ввійшли до репертуару колективу. Вони наспівали старовинні пісні різної тематики. Окреме місце у репертуарі займають пісні зі Східної України, куди у середині минулого століття виїжджала велика кількість молоді на заробітки, (деколи примусово) – на шахти Донбасу.

Нині в гурті нараховується 12 учасниць. Найпочесніші з них, які з перших виступів і дотепер є його заспівувачами, це – Марія Сливканич та Марія Панько.

Найстаріша співачка колективу – Ганна Годовікова; середнє покоління представляють Марія Галасник, Марія Січка, Магдалина Гебур, Галина Псяйка; молодше – Тетяна Мерв’як, наймолодше – Мар’яна Боді (внучка вже згаданої Марії Сливканич), Анастасія та Анна Січки, Катерина Мерв’як (внучки Марії Січки). Радує серце те, що гурт поповнюється молодою надійною зміною. Вони усвідомлюють, що без національного відродження майбутнього не існує.

Живучи постійно серед фольклорної стихії, співачки народного фольклорного колективу «Ґаздині» переконалися, що народнопоетична творчість об’єднує, надихає, облагороджує нас, гармонізує традицію з новаторством, згладжує суперечності в суспільстві. З нею ми народжуємося і вмираємо, у неї ми вчимося справжньому коханню, любити дітей, поважати старість, боронити слабкого. Фольклор прищеплює нам любов до рідної землі, природи, Вітчизни. Співачки впевнені: якби фольклор став щоденною турботою всіх, то він, потужний і сильний, справді утримував би людину в людському обличчі. Фольклор і нині належить до могутніх механізмів, які можуть формувати людську свідомість, людську особистість.

Керівник колективу Марія Панько замислюється над тим, яким буде майбутнє, переступивши межу третього тисячоліття. Вона сподівається, що нас усіх чекає оновлений світ гармонії, доброти, істини й краси, в якому належне місце посідатиме вічне Прекрасне, що буде так, як писав наш пророк Тарас, що «наша пісня не вмре, не загине», що наші діти будуть і далі зберігати й примножувати безцінні звичаї та обряди. Адже серед нас є дбайливі, розумні та унікальні особистості, які своєю діяльністю, яскравою думкою освітлюють нам шлях до невидимих вершин неповторної духовності нашого народу.

Любов до пісні Марія Михайлівна пронесла через усе життя. Скільки себе пам’ятає, пісня завжди супроводжувала її. Вона належить до тих особистостей, які піклуються про те, щоб не були забуті сторінки нашої історії, культури, пісенної творчості. «Я щаслива людина, бо моє життя зіткане з хвилин натхнення, які приносять пісні. За ними я не бачу рутинності своєї праці», – каже Марія Панько. Для Марії Михайлівни властивий прекрасний слух, непересічний талант, тонке розуміння стилю й характеру музики, здатність проникнути у її зміст, бачення творчої перспективи і неабияка ерудиція. Мікроклімат, що панує і на репетиціях, і під час виступів настільки доброзичливий і плідний, що він додає сили кожному учасникові мистецького колективу.

У репертуарі гурту «Ґаздині» понад 200 неповторних народних пісень, які побутують на Ужгородщині. Це пісні різних жанрів, колядки, веснянки, обжинкові, пісні про кохання, весільні пісні, родинно-побутові, колискові, жартівливі, рекрутські та солдатські пісні, балади та інші. Вони звучать в автентичному виконанні, взяті безпосередньо з живого побуту під час  спілкування з носіями народної пісні, якими є самі учасниці гурту.

Важливе місце у репертуарі народного фольклорного колективу «Ґаздині» посідають духовні пісні. Співачки кажуть, що ставляться до цих пісень як до святині. Це такий стан душі, який не можна ні з чим порівняти – то молитва, то благословення на добро. Це тиха відверта розмова, як час самоаналізу і переосмислення своїх вчинків. Це відчувається у піснях різного тематичного спрямування, зокрема, страсних, покаянних, заупокійних, Богородичних, піснях, що виконуються під час Господніх та Богородичних свят та піснях до святих – Григорія, Петра і Павла, Іллі, Варвари та інших. Пісні окрилюють нас і звільняють від рабства гріха. Вони є для нас ніби точками опори, які зміцнюють людину, нагадують про те, куди потрібно йти, наближають до святості, нагадують про євангельські або церковно-історичні події, які безпосередньо стосуються нашого життя, спасіння, духовного вдосконалення. Слухаючи їхній спів, відчуваєш хвилюючий доторк до невмирущих духовних творінь народу. Зачаровує особлива задушевність виконання духовних пісень, що підносить людину над буденністю, вселяє оптимізм.

Виконання духовних творів вимагає втілення сильних, але стриманих емоцій, благородства – це ті якості творчого хисту, які не так уже й легко даються будь-якому виконавцеві. Золота нитка плекання духовних пісенних традицій рідного народу продовжується («Под хрестом стою», «Страдальная Мати», «Мати Божа кличе нас», «Скажи мені, Боже», «В день Стрітеня Господня») та інших.

Чимало обрядових цінностей, що своїм корінням сягають сивої давнини, намагаються зберегти учасниці гурту «Ґаздині». Ця ідейно-художня спадщина вчить, як належить шанувати й любити свій край, старших, рід, свій народ, його духовну культуру, яку привабливо й дохідливо передають молодшим поколінням в ім’я її продовження та примноження.

Разом із іншими хорами та ансамблями Закарпаття гурт «Ґаздині» демонструє не тільки високу талановитість його учасників, а й всебічну підтримку нових творчих ініціатив, здатних гідно приймати виклики часу, утверджувати національну самобутність нашої держави у Європі.    

 Участь в ансамблі – дуже корисна справа, яка допомагає розслабитись і на деякий час забути про щоденні проблеми. Взагалі, слушно наголошує співачка Тетяна Мерв’як, що вони зобов’язані піклуватися не лише про те, щоб село славилося працею, але й піснею. Тому й співають в ансамблі. Недарма Іван Франко стверджував:

Пісня і праця – великі дві сили!

Їм я до скону бажаю служить…

Ними лиш зможу й для правнуків жить.

 Слава таким інтелігентним особистостям, патріотам свого села й України, котрі знають, що таке духовність, культура, народна традиція і пам’ять. Хай доля продовжить щасливі, сповнені добра і творчої наснаги роки співачкам народного фольклорного колективу «Ґаздині», бо ж попереду багато роботи, пошуків і випробувань, зрештою, перевірки сил для нових звершень. Нині у важкий і непростий для нашої історії час упевнений: їхні дзвінкі голоси не змовкатимуть, радуючи нас піснеспівами на різноманітні теми.

У жовтні 2015 року у будинку культури села Пацканьово народний фольклорний колектив «Ґаздині» відсвяткував свій 30-річний ювілей. Він  прихилив до себе симпатії всіх, хто був присутній на концерті. Адже людям, які виснажені соціальними потрясіннями, налякані перестрілками, потрібне таке мистецтво, яке могло б заспокоювати виснажену нервову систему. Одухотворений спів продовжує життя народу, і кожен із нас у нетлінних національних і духовних виявах, очищає духовні джерела для поколінь нинішніх і грядущих. На творчому вечорі провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури Іван Хланта не лише сказав багато добрих слів ювілярам, але й подарував їм збірник «Пісенна хвиля Оглядова», до якого увійшли народні пісні, записані ним у селі Оглядів Радехівського району Львівської області.

Іван ХЛАНТА