В образотворе мистецтво Закарпаття він увійшов як один із найактивніших його творців. Його майстерність росла від виставки до виставки, в яких він завжди брав участь, а також проводив персональні виставки.

Ім’я  Василя Гангура відоме серед художників краю, особливо тих, кому доводилося бути його учнем. У його професійному портреті знайшли віддзеркалення високі здібності митця пензля та педагога великої цілеспрямованості, волі та працездатності, а також уміння встояти в жорстких умовах правди життя, оперативно, продуктивно та послідовно вирішувати складні завдання.

До кожного учня він знаходив свій індивідуальний підхід, вміло скеровуючи на правильний шлях, на якому він швидше зміг би розкрити найкраще в собі. Він не тільки вчив молодих художників майстерності живопису, а й розвивав інтелектуально. Він переслідував мету – виховати художника й людину, поглибити його любов до рідної землі і всього прекрасного, що нас оточує. Він навчав так, щоб дати міцну надію на майбутнє, дати путівку у мистецький світ. Його життєвим кредо як педагога було навчити пізнавати самих себе, краще в собі, через життя проносити іскру творчого горіння, благородства й віри в силу мистецтва.

Незабутній Василь  Гангур полишив по собі найцінніше і найдорожче –  світлу і вдячну пам’ять у багатьох серцях своїх вихованців, друзів, колег, а ще – у талановитих художніх полотнах. У цьому, власне, і є сенс людського буття на Землі. Він був і є для нас взірцем того, яким має бути справжній патріот України, український інтелігент.

Лейтмотивом творчості Василя Гангура є створення позитивного ставлення до життя, наповнення почуттів особливими враженнями та гарним настроєм, якому красномовно промовляє музика почуттів. Талант митця розкривається через дивовижні художні образи, допитливе сприймання світу,  його картини сповнені життєдайної енергетики.

Щирий і людяний, скромний і сам по собі доброзичливий порадник і критик. Він був загострений на правду, соціально-чутливий, із головою поринувши у працю над художніми полотнами, ніби відчував, що йому треба спішити і задумане своєчасно виконати.

Про його високородний талант, добру душу й ніжне серце мовиться у спогадах його сучасників та друзів

Іван ХЛАНТА,
провідний методист
Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України

Володів нереальними можливостями

Василь Гангур залишився в моїй пам’яті як людина, що володіє нереальними, містичними можливостями акварельного живопису, а кожна його робота – це казкова музика Карпатськмх гір, мелодії якої він реалізовував у своїх акварелях.

У розмовах із Василем, я намагався для себе вияснити, розшифрувати секрет його надможливої майстерності.

Одного разу за кавою, у його майстерні на площі Шандора Петефі в Ужгороді, він сказав: «Нема ніяких секретів. Беру лист акварельного ватману, рівномірно зволожую водою. Поки він підсихає, беру ескіз із натури, споминаючи деталі краєвиду, де він був написаний, і, настроївшись на почуття під час написання етюда, пензлик сам відтворює пейзаж, а я ніби спостерігаю за процесом відтворення, переживаючи велику градацію позитивних почуттів і розчарувань одночасно».

Намагаючись у процесі написання акварелі залишити якнайменше негативних почуттів-розчарувань, Василь із кожної роботи творив два або три авторські повтори, із яких вибирав потім лише один.

Мені як архітектору довелося допомагати Василеві у його життєвих проблемах. На його прохання зробив йому проект дачі, який він згодом реалізував, а також допоміг йому в приватизації приміщень у дворовій частині будинку на площі Шандора Петефі, які Василь реконструював під художню майстерню. Тоді я мав відповідні можливості, працюючи заступником головного архітектора міста.

У своєму житті я пережив дві події, від яких я був деякий час у буквальному шоковому стані і які пов’язані з життям і творчістю Василя Гангура. Перша подія – це коли я вперше побачив акварелі Василя на республіканській виставці у Києві у будинку художника років тридцять тому. Оглядаючи виставку, декілька разів повертався до його робіт, відзначаючи, що це краще із усіх виставлених на виставці робіт.

Друга подія – звістка про смерть Василя Гангура, із яким я кілька разів тому пив каву в його майстерні. Це був шок і я три дні не міг більше нічим займатися і ні про що думати

24.11.2015 р.

Петро ГАЙОВИЧ, архітектор

Його картини тішать око й душу

Закарпаття дало чимало талановитих особистостей-митців, які працюють у різних напрямках і прославили наш край великим подвижництвом на мистецькій ниві. До них належить і Василь Гангур. Його творчі пошуки розпочалися в техніці акварелі та пастелі і носять у собі переважно реалістичні мотиви. У подальшому звертається передусім до складних кольорових композицій, які  заставляють глядача не просто сприймати його твори, але й співставляти,  осмислювати їх задум.

Філософія творчості В. Гангура є експресивною як за побудовою композиції твору, так і кольоровим вирішенням і відзначається складністю кольорової гами. Гра певних площин нагадує певні фігури людей, що є здебільшого змістом твору, який дає глядачеві домислювати, дофантазовувати. Це такі твори, як «Господар і слуга», «Біля двох озер», «Початок річки» тощо.

Великий вплив на творчість В. Гангура мало спілкування з іншими художниками як в Україні, так і за кордоном. Доводилося йому бути учасником міжнародних пленерів, виставляти свої роботи в інших країнах. Усе це якоюсь мірою змінювало творчість сумлінного шукача і наповнювало його творче життя новими задумами, а мистецтво – новими творами.

Як талановита творча особистість у своїй роботі створював неповторний художній образ, пропускаючи через своє «я», свій характер, темперамент, світосприйняття. Василь Гангур надзвичайно природно поєднував у своїх дивних за колоритом картинах дитячу простодушність і піднесену мудрість. Доробок позначається яскравістю художнього втілення, емоційністю, високою філософською напругою. У його творах відчувається органічне поєднання виваженого раціоналізму художника з логічно продуманими елементами зображення, високої культури пластичного моделювання та інтуїтивного відчуття міри в застосуванні засобів виразності. В останні роки тематика робіт В. Гангура була різноманітна. Але переважали філософські картини, яким притаманний символічний зміст. 

А найголовніше для нього –  зуміти на невеличкому просторі розкрити вибрану тему так, щоб здивований глядач перейнявся повагою до створеного на полотні. Його стихія – стихія почуття, що втілюється у магії кольорів та  емоційній напрузі. Тому картини тішать око й душу глядачів своєю палахкотливою барвистістю й чистим промінням людяності й безпосередності.

Позитивною рисою В. Гангура є любов до життя, зокрема мистецтва. Хоч його твори є експресивними, але в той же час теплі, розважливі і людяні. Формальні ознаки його творчого доробку та активна діяльність у житті свідчать, що В. Гангур – продовжувач самобутнього закарпатського живопису, де поєднуються риси міжнародного модернізму та реалістичного колориту, новизна і традиція.

28.11.2015 р.

Василь ОЛАШИН, скульптор

Спілкування з ним ще й нині гріє душу

Уперше ім’я Василь Гангур почув на заняттях художньо-графічного  факультету у Одеського педінституту ім. К. Д. Ушинського. Я тоді вже був на другому курсі. З нетерпінням чекав когось із земляків, хто б навчався на факультеті. Таким виявився Василь Гангур – солідний чоловік, старший віком за інших студентів. У той час йому вже було за 30 років, але бажання удосконалюватися в мистецтві привело його до згаданого вузу. За плечима Василя була вже армія і художнє училище. Це був поважний дядько з певним життєвим досвідом. Під час поїздок додому на канікули ми їхали разом. Подорожуючі сприймали його за священика, бо носив чорну строгу бороду. Він інколи удавав із себе отця духовного.

В Ужгороді я вже конкретніше познайомився з його творчістю, життєвим шляхом.  У його майстерні бачив велику кількість творчих робіт, пошуки техніки, тем, мотивів. На очах він поглиблював свою майстерність як художник. Через певний час він зрозумів, що його техніка – це акварель, хоча  багато робіт він виконував у техніці гратографії. Треба сказати, що графічна техніка гратографія (малюнок видряпуванням на чорному тлі) дуже підходила до його виваженої пунктуальної натури. Роботи в цій техніці випромінюють стабільність та продуманість. Акварель зробила творчість Василя Гангура легшою, ліричнішою. Перед очима його акварельні твори з карпатськими мотивами, різним станом та колоритною технікою, завжди довершена з ефектами.

Постійно вважав Василя близькою людиною, старшим товаришем. Заходив до нього в майстерню за порадою. Там часто ще хтось перебував із його колег і друзів. Бесіди про мистецтво, творчість, плани на майбутнє наповнювали приміщення майстерні. Василь був активним спілчанином: виставки, пленери, поїздки, громадська робота. Від нього віяло надійністю, акуратністю. Пам’ятаю, що навіть одяг він для себе проектував самостійно. Хотів бути завжди індивідуальністю, особливою людиною.

Василь повсякчас мав чистеньку, акуратну майстерню, цим вирізнявся серед колег. Все було на своїх місцях, стелажі заповнені картинами, рами акуратні, полиці з мистецтвознавчою літературою, власні роботи з альбомами.

Розкладені на столі фарби, пензлики та інші матеріали мали своє певне місце, готові до використання. Гангур був художником працьовитим, уесь у творчому пошуку. Його серія робіт, виконана в техніці пастелі, підкреслювала творчу натуру, темперамент. На якомусь етапі своєї творчості він вийшов на рівень узагальнення, трансформації натури, почав мислити більш чуттєво. У роботах з’явилася мелодія життя, драматизм та наповненість кольором. Мотиви легко лилися з його рук на полотна. Він упевнено виходив на вершину свого мистецького шляху як художник. І здавалося, що роботи будуть з’являтися все нові і доленосні.

Але сталося непередбачуване. Плани обірвалися, думки залишилися вже тільки у творах. Закарпаття втратило одного зі своїх талановитих митців, патріотів. Тяжко звикати, що нема серед нас такої людини. Не віриться. Проходиш біля його майстерні, все хочеться забігти на пару хвилин, поговорити, обмінятися думками, планами. І тільки потім згадується, що вже нема до кого.

Але його образ, спогади про чудову людину завжди з нами. Я, маючи добру зорову пам’ять, гортаю фрагменти з минулого, згадую, знову переживаю ті хвилини спілкування. Це гріє душу. Художник живе у своїх творах. Його емоції нікуди не зникають, вони в кольорових образах, пластичній лінії, в мотивах і полотнах. Ім’я Василя Гангура вписане в мозаїку закарпатського мистецтва яскравим фрагментом.

30.11.2015 р.

Василь ВОВЧОК, художник

Його посмішка тепло відгукується у моєму серці

Це було наприкінці минулого тисячоліття. В Ужгороді в  галереї Національної спілки художників України експонувалася виставка графічних робіт Василя Гангура. На цій виставці було розмаїття кольору, завдяки акварельним, темперним фарбам і пастелі. Василь, як чарівник, володів досконало цими технічними засобами вираження своїх бажань, емоцій і переживань. Його картини заворожували глядача своєю правдою, бо у правді, як відомо, таїться велика сила краси. Природа беззаперечно підказує художнику гармонійний стан свого буття. На виставці познайомився з автором і Василь запросив до своєї майстерні, що знаходилася на площі Петефі.

 При нагоді я завітав до нього в затишну, гарно освітлену верхніми вікнами, майстерню. За чашечкою кави ми довго спілкувалися про мистецьке життя, ділилися секретами творчості. Він мав велику бібліотеку і наша розмова була заповнена ілюстраціями і демонстрована оригінальними творами, виконаними Василем. Моєму захопленню від побачених нових картин не було меж. Акварельна техніка по «мокрому» мене дуже зацікавила своїми незвичайними розводами і текучістю знизу вверх. Як це у нього так виходило, залишилося для мене таємницею донині.

З часом, із відходом Василя на Луки Сварожі, все те, що заслуговує на увагу, в царині мистецтва стає більшим, ніби виростає, стає завершеним, реалізованим. І в цьому велика цінність життя художника і його творчого доробку.  Василь Гангур був і залишається взірцем досконалого володіння композиційними прийомами, втілення і матеріалізації своїх мрій різноманітними технічними засобами. Він міг написати не тільки пейзаж, портрет чи натюрморт, але й міг виразити свою душу декоративними і формалістичними творами.

 Його щира посмішка, що залишилася на світлині, подарованій мені, тепло відгукується у моєму серці. Його творчі міркування резонують із моїми творчими думками, а його життєвий досвід конечності буття надає нині сущим пораду: не зволікати з часом, бути завжди у творчій формі, творити не покладаючи рук.

5.12.2015 р.

   Сергій ГЛУЩУК, художник