Іри́на Павлівна Неви́цька (1886–1965) – українська письменниця Словаччини, громадська діячка. Перша серед літераторів Підкарпатської Русі (Закарпаття) жінка-прозаїк та перша в історії краю жінка-політик.
Відіграла значну роль у культурному житті Словаччини: видавала перший жіночий календар, заснувала український журнал «Слово народу». Псевдоніми – Анна Новак, Анна Горіяк. Дівоче прізвище – Бурик.
Народилася Ірина Невицька 10 грудня 1886 року у селі Збудська Біла на Лабірщині (Східна Словаччина).
Батько – Павло Бурик, український інтелігент, випускник Будапештського та Віденського університетів, гімназійний професор, мати – вроджена Анна Ковалицька, походили з родини священиків. Початкову освіту Ірина отримала в німецькій школі, а горожанську – в угорській; потім навчалася у Пряшівському університеті, але його не закінчила. Була дружиною відомого культурного діяча Пряшівщини, письменника і народовольця Омеляна Невицького.
У 1933 році І.Невицька переїжджає до Ужгорода та поринає в громадсько-політичне життя краю. Засновує жіночу секцію при товаристві «Просвіта», входить до Першої Руської Центральної Народної Ради, очолює Жіночий союз. Як член центрального проводу УНО бере безпосередню участь у підготовці та проведенні виборів до Сойму Карпатської України. Після придушення Карпатської України повернулася у Пряшів. На жаль, там була позбавлена уваги літературного товариства. Померла 21 листопада 1965 року у місті Пряшів.
Як прозаїк і поет І.Невицька дебютувала ще на початку минулого століття в газетах «Наука» та «Неділя», що виходили в Ужгороді та Будапешті. До цього періоду належить її публіцистична праця «До руських жін» з соціальних проблем карпатського жіноцтва. У 1912 році в селі Удол, де проживали Невицькі, побачила світ і була поставлена п’єса «Боже провидіння». Перу І.Невицької належать також п’єси «Огонь», «Рождественський дарунок», «Безнадійні», «Доля», «Князь Федір Корятович» та інші.
Численні вірші І.Невицької були відгуком на злободенні теми. Її віршована публіцистика служить своєрідним літописом і не втрачає актуальності і в наш час…
І.Невицька – автор першого закарпатоукраїнського історичного роману «Правда побідила» (Пряшів, 1924) про добу переслідування християнства. Із малої прози заслуговують уваги її оповідання «Дарунок» (1929), «Буря», «Подорож». Вершиною літературного дару Невицької-прозаїка стала повість «Пригоди Матія Куколки», яка частинами надходила до юних читачів зі сторінок журналу «Пчілка». Згодом, у 1964 році, вийшла друком перша частина, чотири наступні – у 1969 році. Залишилася у рукописах п’ята частина.
Писала також публіцистичні статті з проблем народної культури, соціології, феміністки; нариси, казки, поезії. І.Невицька друкувалася переважно під псевдонімами в тогочасних виданнях: «Неділя русина», «Руське слово», «Наш рідний край», «Свобода», «Літературний листок», в альманасі «Трембіта» та ін.
У 30-х роках минулого століття письменницю вшановувала громадськість Праги, Львова, Ужгорода, Пряшева, Коломиї… (За матеріалами ВІКІПЕДІЇ).
Дізнатися більше:
Наталія Ребрик. Згадаймо Ірину Невицьку. До 125-річчя від дня народження //
Закарпаття онлайн. – 10 грудня 2011