Вони переконливо й обґрунтовано доводили, що бібліотека – це потужний інформаційний центр сучасності, де зосереджені тисячі думок, а бібліотекар – людина, котра ці думки упорядковує, доносить їх до користувача, і не тільки надає послуги, але й акумулює у стінах бібліотеки найцінніші духовні надбання.

Сучасна бібліотека – це не лише сховище для книг, а й своєрідний електронний архів, місце, де можна отримати доступ до інформації як на традиційних носіях, так і в електронному вигляді.

Оскільки науковця постійно хвилює те, що багатющий фольклорний матеріал безслідно зникає, ніким не записаний, не упорядкований і не опублікований, він націлював курсантів цілеспрямовано записувати усну народну творчість. А маючи доступ до мережі Інтернет, викладати записи   для ознайомлення і загального користування.

Як науковець особливу увагу звернув на фольклорне багатство Закарпаття, на унікальні видання народних пісень, записаних в останні двадцять років. Це збірники «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Співанки закарпатських гір і долин» (2009), «Пісня над Дунаєм. Народні пісні русинів (українців) Сербії» (2014) та ін. Вони, звичайно, мають велике пізнавальне значення, з них наша молодь дізнається про те, як жив і боровся народ у минулому. З пісень кожне покоління, у тому числі й сучасне, засвоює нетлінні скарби духовної культури, збагачується морально-етичними й естетичними зразками, вигранює на них свої почуття, своє розуміння правди й краси в суспільстві і в самій людині.

Для слухачів надзвичайно цінними й повчальними виявилися розповіді про народні казки Закарпаття. На конкретних прикладах Іван Хланта доводив, що казки – це життєдайна криниця мудрості й звитяги, думки й надії, високий політ фантазії і нездоланності людського духу. До цієї криниці припадали спраглими вустами цілі покоління, з якої і сьогодні молодь черпає снагу для руху вперед, яка завжди напуватиме живою водою прийдешні покоління. Як приклади подавалися тексти зі збірників талановитих оповідачів Закарпаття Михайла Галиці «Казки зелених гір» (1965), Андрія Калина «Казки одного села» (1979), Василя Короловича «Три золоті слова» (1968), Дмитра Юрика «Добра наука» (1995), Юрія Баняса «Казки та легенди з-під Хустського замку» (2016) та ін.

З висоти свого життєвого досвіду Іван Хланта переконливо стверджує, що важко переоцінити значення фольклору у справі формування етично стійкої та інтелектуально розвинутої особистості. Завдяки художній літературі й фольклору можна виховати у молоді всі ті якості, які неодмінно стануть їм у пригоді у житті.

Крім цього, Іван Хланта наголошував, що потрібно поглиблювати знання з мови, підвищувати мовну культуру, що є невід’ємною частиною патріотичного виховання молоді, розповідав про ті помилки, які найчастіше трапляються у нашому мовленні, та про способи їх подолання, про джерела збагачення нашої лексики. Своїми розповідями він намагався зацікавити слухачів, розбудити їх уяву, заохотити до власних пошуків і ближчого знайомства з книжками і з багатьма іншими цікавими дослідженнями про культуру мовлення, що є, як правило, свідченням справжньої внутрішньої культури. Ця справа складна, тривала, потребує багато часу й зусиль.

Іван Хланта переконаний: якщо фестивалі та свята, фольклорні видання та книги художньої літератури будуть приваблювати гостей із усього світу, то саме культура стане тим локомотивом, що витягуватиме економіку краю та України в цілому. Науковець закликав бібліотечних працівників постійно бути активними й доброчинними носіями всеукраїнських національних і загальнолюдських цінностей, утверджувати Україну українською за духом, здатною захистити себе від внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Як досвідчений бібліограф Іван Васильович запропонував бібліотекарям струнку, глибоко продуману систему опрацювання матеріалів для покажчиків про творчість письменників Закарпаття, поділився своїми враженнями, конкретними фактами, здобутими у згаданій сфері протягом свого життя, що опубліковано у багатьох виданих ним книжках.

Висвітлюючи різні аспекти популяризації історико-культурної спадщини Іван Хланта наголосив, що особливо важливо занурюватися у минуле засобами музейного простору у ході співпраці музеїв зі школами та бібліотечними працівниками. Як приклад, пропонував відвідати народний літературно-мистецький музей села Копашново на Хустщині. Адже музеї є, на його думку, величезною складовою майбутньої освіти українського народу. Саме вони можуть стати живими підручниками для дорослих і дітей. Сучасне покоління звикло зовсім інакше сприймати візуальні образи, інформацію. Тому працівникам таких установ варто навчитися відповідати новим потребам дітей і дорослих, які живуть у дуже динамічному світі. Іван Васильович переконаний, що саме регіональні музеї різних типів дозволять повернути українців до відчуття власної гідності.

На завершення свого виступу Іван Хланта цілком слушно навів висловлювання зі Святого Письма, що стосується й роботи бібліотечних працівників: «Ви – світло світу… Тож нехай і ваше світло світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла…» (Мт. 5: 14, 16).

Марія ГОМОЛЯК,
викладач Ужгородського коледжу культури і мистецтв