Власне «свято» для нашої творчої делегації розпочалося уже на українсько-словацькому кордоні. Тут наш мікроавтобус митники попросили проїхати на поглиблений огляд. Причини, звичайно, ніхто не став пояснювати. Відтак дівчата з вокального ансамблю «Арніка» вирішили «задобрити» митників піснею. І у них це вийшло. Після кількох запальних українських та словацької мелодій словаки навіть почали аплодувати і зрештою відпустили нас у Євросоюз…

Село Подогород, у якому проходить фестиваль, усього за 10–15 кілометрів від найближчого до кордону з Україною словацького містечка Собранце. В адміністративній будівлі цього охайного чепурного села  зосереджене місцеве самоврядування, будинок культури, бібліотека, їдальня і не тільки. Тут разом із організатором поїздки – завідувачем відділу міжнародних зв’язків у галузі культурно-освітньої діяльності  та народної творчості Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури Іваном Тужеляком нас зустрічають представники сільської влади. Знайомимося зі старостою села, його заступницею та гостями свята. Голова Подгорода показує наш намет, ці «Арніки» ліпитимуть і варитимуть  вареники. Окрім української команди, пироги готуватимуть ще близько 6–7 колективів.

Процес ускладнює 36 градусна спека, на якій ще потрібно щось гарувати. Попри це, наші дівчата за годинку-другу примудряються наліпити і зварити вареники. І неабиякі, а з шістьма видами начинок…

Поки готувалися гастрономічні шедеври, намагаємося сховатися від спеки біля адмінбудівлі, де розливають чоповане пиво. У черзі за ним або за квасом, келих якого тут продають за одне Євро, доводиться стояти чи не півгодини. Відтак у гущі словаків вдається почути слова, дуже схожі до діалекту закарпатців з Ужгородського, Перечинського та Великоберезнянського районів. За пивом місцеві люди обговорюють міжнародну політику, діляться враженнями, де кращі заробітки: у Німеччині, Англії чи Іспанії, та жартують. Взагалі словаки дуже жартівливі люди, тому часом, спілкуючись з ними, можна загубити межу серйозної розмови і жарту…

Серед гостей свята зустрічаємо і голову Союзу русинів-українців Словаччини Петра Сокола. Пан Петро трохи пролив світла на сьогоднішнє свято. Виявляється, свято пирогів (так тут називають вареники) заснував саме Союз русинів-українців. Його проводять тут уже 43 роки поспіль! Пан Сокол каже, що власне ідея і мета такого заходу – об’єднати русинів-українців, які з давніх-давен живуть на цих землях. А вареники використовують лише як гастрономічний символ цього об’єднання. Традиційно на свято запрошують словаків-українців із навколишніх сіл та обов’язково українців з Великої України. В основному – з великих міст. Цього року вирішили запросити закарпатців. Загалом, пан голова Союзу русинів-українців зізнався, що організацію свята останнім часом намагаються перебрати на себе власне словацькі громадські організації, фінансовані як урядом Словаччини, так і Євросоюзом загалом. На думку пана Петра, ці ж організації намагаються дещо відсунути русинів-українців від процесу, та змінити саму ідею дійства.

Спілкуючись із Петром Соколом зрозумів, що русини, котрі об’єднані у згадану організацію, – справжні патріоти України. Ці люди тут ведуть свою, менш помітну, але не менш важливу боротьбу за ідентифікацію, жодним чином не спекулюють на історії і показують приклад патріотизму іншим нацменшинам. Чого, на жаль, не скажеш про закарпатські русинські рухи з присмаком сепаратизму…

Свято тривало до пізнього вечора. Закарпатська «Арніка» вдруге  виходила на сцену. Цього разу із запальним закарпатським танцем. Танок у дівчат вийшов на славу, як і закарпатський рецепт вареників, який відзначили грамотою. Відтак, попри спеку та специфіку словаків, в Україну поверталися з піднесеним настроєм…

Павло БІЛЕЦЬКИЙ,
журналіст