Не хочеться цитувати класиків із будь-якого приводу – повна голова й своїх думок, деколи болючих, особливо, коли заглиблюємося в пласти нашого життя. На жаль, у гонитві за грошима і бодай середнім статком деколи необдумано кажемо, що нині не до казкового чтива, не до небилиць, легенд і притч, ми не наївні, щоб вірити в казку. Тому хочемо нагадати слова відомої письменниці Марко Вовчок, яка писала: «...казки можуть розвеселити найпохмурішого смертного своєю жвавістю, влучністю, дошкульністю, грайливістю, дотепністю, їдкою насмішкуватістю і тонким знанням нашого гріховного і слабого єства».

Книга казок «Як чоловік кішку вчив працювати» нібито для дитячих умів і сердець. Та Іван Хланта це спростовує. Він запевняє, що від цих казок віє м’яким ліризмом, теплим гумором, метафоричністю.

Не пощастило чоловікові – взяв за дружину таку, що ласа потеревенити, файно одягнутися, але не зварити  їсти, запораяти в оселі, – розповідається у казці «Як чоловік кішку вчив працювати». Та чоловік не лаяв її, не тиснув на неї, а терпеливо чекав. Однак, щоб насолити їй – звертається до кішки у всіх нюансах ґаздівства. Дружина не витримує нехтування своєї персони й каже: «Чи ти бачив де, щоб кішка робила вдома порядок?» Він, звичайно, придумає ще щось, щоб жінка стала ґаздинею. Цю казку записав у селі Страбичово на Мукачівщині від казкаря Володимира Короловича літературознавець, фольклорист, письменник Петро Лінтур (родом із села Горонда Мукачівського району). Додамо, що не одна казка, записана митцем, ще буде використана у книзі.

До збірки ввійшли кращі зразки українських родинно-побутових казок Карпат – Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей. Як зазначено в анотації, записи здійснені вітчизняними фольклористами, починаючи з середини ХІХ століття і до наших днів. Серед них Іван Франко, Володимир Гнатюк, Оскар Кольберг, Степан Пушик, Микола Івасюк, Іван Чендей, Петро Лінтур, Лука Дем’ян, Іван Хланта. Але окремим збірником ці родинно-побутові казки публікуються вперше. І, зважаючи на сказане вище, це видання прислужиться не лише читачам різного віку, а й науковцям, краєзнавцям, освітянам та працівникам культури. А казок тут майже півтора сотні. З цікавістю і бажанням пізнаємо світ, прочитавши казки  Андрія Калина, Юрія Ревня, Хоми Плешинця, Василя Холода з Горінчова, Юрія Баняса з Бороняви, Володимира Короловича зі Страбичова, Василя Сливки з Нового Давидкова на Мукачівщині та інших.

Збірник виграє ще й від того, що деякі казки оприлюднено вперше.  Треба віддати належне Іванові Хланті, бо він зумів зібрати перлини творчості з кількох областей. У вступній статті «Казка вчить, як на світі жить» дав глибокий аналіз казок, пише, що в умовах «соціальної незахищеності краяни не втратили цікавості до невмирущої усної народної творчості, однією з найвиразніших представниць якої є Казка. Вона не звиродніла, не втратила своєї магнетичності й притягальності». І далі автор  каже, що серед справжніх спонсорів і меценатів є люди, які «глибоко усвідомлюють, що без підняття затоптаної культури, реанімації фольклору не відродити духовного начала...»

Казки цінні й невмирущі, бо засуджують неробство, дармоїдство, лінощі, злі хитрощі. У цій книзі чимало творів саме про таких осіб – «Лінива шевчиха», «Вперта жона», «Як чоловік відучив жінку брехні розпускати», «Як баба з чортом воювала», «Жіночі хитрощі».

Ціла «серія» казок – про справжніх жінок і дівчат, які тримають цей світ коханням і вірністю. Коли треба, повоюють і з чортами, але відстоять свою честь і честь роду та сім’ї.

Чимало казок про справжніх чоловіків та хлопців, наділених розумом та кмітливістю («Дідові мудрі три слова», «Про хлопця, який виріс у лісі», «Як  верховинець висиджував лошака», «Про дурних синів»). У цих казках повно сарказму, гумору, дотепності, метафоричності, динамізму розповіді, експресивності сюжету. Досхочу насміємося, читаючи про циганів, їхні хитрощі, особливо, коли треба копати чи косити. Але й у селян на їхні викрутаси є свої хитрощі – і саме вони беруть гору.

Запевняємо, що чутки про смерть казок явно перебільшені, читаймо їх  самі й дітям та будемо духовно багатші, а це так важливо у наш розтерзаний, незатишний час.

Василь ГРЕБА,
член Національної спілки письменників України
Василь ТАНЧИНЕЦЬ,
член Національної спілки журналістів України