В усі часи українці Карпат, у тому числі й села Новоселиця Тячівського району, з великою любов’ю передають як дорогоцінне надбання від покоління до покоління свою усну народну творчість, в якій відображена історія, досвід, побут, мрії і сподівання народу.

Село Новоселиця постає не одноликою масою. Живуть у ньому не просто чесні трударі, а й насамперед талановиті носії народнопоетичної творчості. Це Василина  Тяско (1941 р. н.), Христина Томишинець (1943 р. н.), Марія Тяско (1945 р. н.), Ганна Тяско (1946 р. н.), Олена Проданець (1949 р. н.) та інші. Коли зустрічаюся з талановитими співаками народних пісень, то спадають на думку слова одного з борців за нашу волю і долю – поета Олексія Веретенченка:

Давно б уже померла Україна,
Та співаки їй вмерти не дають.

У правдивості цих слів переконуємося не раз, мандруючи селами рідного краю й записуючи народнопоетичні твори. У зафіксованих нами коломийках села Новоселиця підкреслюється прагнення прорватися крізь пітьму безнадії та розпачу. Вони змальовують драму самотності й самотності боротьби за себе, за свою віру в життя, небажання коритися зрадливій долі. Те, що звучить у коломийках, несе на собі печать відкритого, чесного, повного любові до людини. У них відображено співчуття людям знедоленим і покривдженим, прагнення показати звичайну людину так, щоб викликати повагу до неї і до її нелегкої праці й долі.

У згаданому селі до самодіяльних поетів-коломийкарів, творців духовних цінностей належать Юлія Драгун (1955 р. н.), Марія Кубинець (1956 р. н.), Надія Танчинець (1959 р. н.), музикант-композитор Галина Гордійчук (1957 р. н.) та ін. Їх цікавить навколишня реальність, яку прагнуть по-своєму осмислити, зрозуміти, що саме приваблює їх у ній. Їм люба серцю краса гір та полонин, оповитих вранішнім туманом, крізь який пробиваються сонячні промені; бурхлива течія гірських річок; густа соковита трава, що жадібно всотує вранішню росу... Все це дихає, рухається, живе. Вони вміють дивуватись і дивувати поезією, перетворюючи буденність на художні образи.

Особливо приваблюють твори Юлії Драгун. Узявши від фольклору жанр пісні, творчо користуючись поетикою й образною системою народної пісенності, її поезії полюбили читачі, а композитори чимало з них поклали на музику. Шанувальники пісень мають можливість прийняти у свою пісенну скарбницю, передусім ті твори, які хвилюють, допомагають плекати в душі гуманістичні цінності.

Галина Гордійчук не тільки складає коломийки, а й поклала на музику чимало віршів Ю. Драгун, опублікованих у її збірниках «Зернятка мудрості» (2011), «Посміхайтесь добрим людям» (2012), «Веселіться, верховинці» (2014) та ін.

До талановитих оповідачів села варто віднести Івана Павлюка, 1930 року народження, якому не пощастило навчатися у школі. У його батьків було 12 дітей. Він завжди сумлінно виконував найрізноманітнішу роботу, тому став шанованою людиною в селі. Працював рядовим у колгоспі, але найбільше вівчарив, то з людськими, то з колгоспними вівцями. Він мав можливість чути і розповідати чимало казок, легенд, переказів. У його репертуарі неабияку популярність здобули бувальщини про тварин, зокрема, ведмедів, вовків, лисиць, оленів, зайців тощо, з якими йому доводилося зустрічатися на полонині і навіть оборонятися від нападників, передусім вовків і ведмедів. Від Івана Павлюка та інших носіїв фольклору села Новоселиця можна б записати матеріалів на цілу книжку.

Не можна не згадати дружину Івана Павлюка – Ганну Михайлівну, 1936 р. н. Закінчила всього чотири класи. На жаль, кілька років тому відійшла у вічність. Вона мала Божий дар складати коломийки. Їх назбиралося цілий зошит і заслуговують того, щоб були надрукованими. Подаємо один із віршів Ганни Павлюк:

Поїхали мої діти в далекий край жити,
Мамко моя мила, люба, що знаю робити.

Не хотіли мої діти та й із нами жити,
Поїхали в Вкраїну щастя знаходити.

Не хотів син нас слухати та махнув рукою:
Не буду я більше жити, няньку, із тобою.

Та як вони полетіли із рідного краю,
Мої очі не всихають, за ними ридаю.

Ще й сусіди зажурились та за ними плачуть,
А я ходжу попри хату й нікого не бачу.

Ой невістко моя мила, що ти наробила,
Кой за тобов, молоденьков, плаче вся родина.

Та повезла-сь моїх внуків у ту Україну,
Аби я їх не виділа ні вночи, ні вднину.

Розмовляючи в селі з носіями різних фольклорних жанрів, бачимо, що  специфіка полягає в тому, що їхні творці та носії відчували потреби слухачів (читачів) різних вікових категорій. Так, дітям можна й треба говорити й співати про все, але відповідно до розвитку їхньої психіки, порівняно обмеженого життєвого досвіду, можна й треба говорити просто, ясно й зрозуміло. Знайти шлях до серця дітей можна лише тоді, коли духовно зіллєшся з ними й зумієш глянути на світ їхніми очима. І нині діти люблять слухати народнопоетичні твори, коли їх подавати цікаво, з захопленням. А для цього потрібний справді мистецький хист.

Нижче подаємо окремі пісні, записані нами в селі Новоселиця Тячівського району.

ЦАРИЦЕ НЕБЕСНА

Царице небесна, щиро Тебе молю,
Проси свого Сина за мою недолю.

Проси свого Сина і Тебе благаю,
Я на Твою помоч щохвилі чекаю.

Поможи ми, Мати, позбутися муки,
Тобі простираю свої грішні руки.

Мати моя, мати, яка Ти мні мила,
Щоб я всі молитви Тобі приносила.

Записав Іван Хланта 14.08.2016 року в селі Новоселиця Тячівського району від Марії Тяско, 1945 р. н., 7 кл.

ДУБ НА ДУБА ПОХИЛИВСЯ

Дуб на дуба похилився, (2)*
Син із мамков посварився.
– Іди, мамко, геть від мене,
Бо прийдуть гості до мене.

Будут тебе та звідати:
Чия ото, куме, мати?

А я буду ся стидати
Ой вас мамков називати.

Пушла мати стежечками,
Вмивалася сльозочками.

Пушла мати доріжкою,
Стрітилася з донечко.

– Та пуйду я лиш до тебе,
Та буду я мало в тебе.

– Не будете, мамко, в мене,
Лиха долька є у мене.

– Лихій дольці бду вгажати
Ще й дитятко колисати.

– Лихуй дольці не вгодите,
Лиш життя ми вкоротите.

Мамка з дочков розмовляє
Та й синочок прибігає.

– Подьте, мамко, лиш до мене,
Божий гнів ся став у мене.

Вдарив грім у нашу хату,
Зробив біду пребагату.

Убив жінку молоденьку
Ще й дитину малесеньку.

– Не громи тебе скарали –
Мої сльози на тя впали.

Не громи то наробили –
Мої сльози тебе вкрили.

* Кожний рядок повторюється двічі

Записав Іван Хланта 14.08.2016 року в селі Новоселиця Тячівського району від Марії Тяско, 1945 р. н., 7 кл.

Поїздка за фольклорними скарбами села Новоселиця вдалася. Спілкування з народнопоетичною творчістю завжди цілюще, і потреба в ньому не зникає, бо людині доводиться все життя вирішувати віковічне питання про добро і зло, тому що людина не може жити без справедливості особистої і соціальної. Людина під силою емоційно-художнього впливу фольклору бачить, як треба переборювати свої негативні риси, протистояти поганим впливам, критично ставитися до різних явищ життя. Такі мандрівки дають можливість краще окреслити завдання Обласного організаційно-методичного центру культури на майбутнє, скоординувати шлях власного поступу заради утвердження духовності та Незалежності України. Треба пам’ятати, що народнопоетична творчість активно допомагає будувати Україну – соборну, українську, свідому своєї національної ідентичності.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України