Обіймаючи посаду в академічному хорі, Михайло Олексійович поставив перед собою важливе завдання – зберегти репертуар, що вже увійшов до золотого фонду Срібної Землі, та примножити хореографічні традиції своїх попередників. Але розуміючи сьогодення, необхідно поглиблювати та удосконалювати мистецький рівень колективу.

Протягом восьми місяців поточного року він здійснив три хореографічні постановки: «Лютянські приказки» (з села Люта Великоберезнянського району), в якій беруть участь дівчата. Відновив танець «Раківчанка» (хореографія Семена Мельника, балетмейстер Олександр Опанасенко). Оскільки на концерти танцюристи йдуть невеликими групами, то поставив танець гуцульського характеру «На галявині» на дві пари. Нині виношує задум про сольний номер «А я хлопець із Турянської долини» на одну пару.

Михайло Сачко народився 23 серпня 1956 року в селі Люта Великоберезнянського району Закарпатської області в селянській сім’ї. У 1961 році батьки переїхали на постійне проживання в село Оноківці Ужгородського району. Закінчив Доманинську восьмирічну школу, Ужгородське професійно-технічне училище № 6, де здобув професію столяра-червонодеревника (1974), річні курси з хореографії у Вищій профспілковій школі Ленінграда (1981), режисерський відділ Ужгородського училища культури (1987) та хореографічний відділ Київського національного університету культури і мистецтв (2009).

Творча біографія митця почалася у Заслуженому ансамблі танцю України «Юність Закарпаття» під керівництвом Михайла Суслікова. Тут він працював із 1971 до 2001 року. Служив у армії в ансамблі пісні й танцю Червонопрапорного Прикарпатського військового округу (1975–1977). З 1980 року керує дитячими танцювальними гуртками в Доманинській восьмирічній та Ужгородській середній школі № 5, а з 1982 року веде підготовчу групу в Заслуженому ансамблі танцю України «Юність Закарпаття». На базі підготовчої групи ансамблю у 1986 році організував дитячий ансамбль народного танцю «Джерельця Карпат».

Виступи цього дитячого колективу мали і мають помітний резонанс не лише в Україні, а й за її межами. Неодноразово успішно витримавши випробування на великій сцені, юних артистів із міста над Ужем визнали спеціалісти та глядачі. За останні 10 років «Джерельця Карпат» гастролювали у Львові, Києві, Харкові, Дніпропетровську, Криму, Росії (Москва, Сочі), Словаччині (Кошице, Пряшів, Свидник), Угорщині (Будапешт, Бийкешчабо), Польщі (Ярослав, Добжень Великій), Німеччині (Штудгарт, Дармштадт), Сербії. Кожна з поїздок була помітною подією в ході українського хореографічного мистецтва у широкий світ. Привабливість України в зарубіжжі відбувається саме через пізнання її мистецтва, що несе в собі глибинну національну сутність. Тому українські митці завжди були найкращими посланцями своєї країни в світі. Цілком справедливо М. Сачкові присвоєно почесне звання – «Заслужений працівник культури України» (1999).

За 30 років існування зразкового ансамблю народного танцю «Джерельця Карпат» у ньому виховувалось понад 600 дітей, переважна більшість яких не розлучаються з хореографічним мистецтвом. Нині у колективі опановують мистецтво хореографії понад 60 учасників віком від десяти до 20 років.

Михайло Сачко належить до когорти чесних і працьовитих подвижників мистецької ниви краю. З молодих літ увібрав дух своєї землі, який яскраво відбивається в його творчості. Він дбає про піднесення духовних і культурних надбань української нації до рівня визначних цінностей у сучасному європейському та світовому контексті. Переконаний, що саме в лоні культури відбувається формування національної еліти як ядра нації, без якої немислима українська національна перспектива. Не буде перебільшення, коли скажу, що це людина, для якої немислиме життя поза мистецтвом. Його покликання – відродити й зберегти на Закарпатті дух народного танцю, ауру його краси і дбайливо перенести на сцену.

Високі професійні вимоги, виховання виконавської та життєвої дисципліни, інтелекту поєднуються на заняттях з емоційністю та артистизмом. Окрім шліфування танцю, значна увага приділяється глибокому проникненню в музичний образ, удосконаленню володіння рухами та штрихами. Надзвичайна працьовитість, організованість, ретельність керівника є прикладом для молодшого покоління.

Часто дивуєшся, скільки треба мати терпіння, любові до танцю, до дітей, щоб навчити їх майстерності, коли танець нібито внаслідок якогось чародійства обростає необхідними деталями, набуває відточеності й блиску. Це справжнє таїнство, священнодійство. Здається, постановник і діти безпомилково прочитують думки один одного. Так від кроку до кроку колектив зливається в єдине ціле телепатичною атмосферою. А коли виходить на сцену, і танцюристам, і глядачам стає легко, радісно на душі.

Вважаю, що дітям пощастило, бо з ними займається талановитий педагог. Він не просто вчитель хореографії, він – виразник ідей національної школи, який добре знає історико-культурні традиції свого народу, засади національної системи навчання й виховання, володіє методами й засобами народознавчої роботи, враховуючи при цьому індивідуально-вікові, психологічні особливості дітей. Свій великий досвід, уміння, майстерність протягом тривалого часу вміло передає молодому поколінню. Як педагог він відкриває в учнях нові якості, нові творчі можливості, піднімає кожного над самим собою.

Він постійно внутрішньо зосереджений на черговому творчому задумі, налаштований на відкриття й популяризацію прекрасного в Україні. Це засвідчують поставлені ним танці. Його працьовитості й результативності можна було б по-доброму позаздрити і з бажанням повчитися в нього цій внутрішній зібраності. Допомагає йому в роботі любов до отчого краю, його минулого, прагнення краси та гармонії.

Надовго залишаться у душі враження від концерту, який відбувся у Закарпатському обласному українському муздрамтеатрі 20 травня 2005 року. На широку публіку «Джерельця Карпат» винесли концертну програму «Вшануймо землю батьків» у постановці Михайла Сачка та молодого балетмейстера Еріка Сачка. Учасники ансамблю демонстрували напрочуд досконалу техніку, дивовижну гнучкість і артистичну органіку. Дивовижно виразними, темпераментними, яскраво характеристичними були солісти у танці «Гопак». Новим виявом творчих можливостей стало виконання румунського танцю. Підвищений емоційний тонус концерту панував від першого й до останнього номера. Кожен танець, показаний того вечора на сцені, відлунював у душах глядачів і спомином, і бунтом, гордістю за малих артистів, і радісним відчуттям незнищенності народного мистецтва. Від цього люди стають благороднішими, а життя – гармонійнішим, повносилим, гуманним. Цей концерт значно розширив коло шанувальників та прихильників дитячого колективу. Шана до рідного танцю притаманна українському народові з прадавніх часів, і радує те, що шанує витвори рідного наша молодь.

У творчому доробку М. Сачка заслуговує на увагу і концертна вистава «Кожен танець – мов пелюстка», в якій на основі народних танців Закарпаття поєднано 18 народних танцювальних блискіток, зокрема «Ми – радість Закарпаття», «Гуцулочка», танець-гра «Пастушок», «Прикарпатський козачок» та ін.

Михайло Олексійович уміє підбирати надзвичайно талановитих вихованців. Вони миттєво запам’ятовують матеріал, відзначаються рідкісною кмітливістю, неабиякою хваткою, демонструючи при цьому віртуозність, виконують танці вільно, витончено і природно. Дітей захоплює сам процес сценічної виконавської творчості, вони активно, наполегливо й послідовно збагачують свій концертний репертуар. З перших секунд перебування на сцені у них з’являється упевненість у своїх діях, володіння собою. М. Сачко часто повторює дітям слова Костянтина Станіславського: «Зроби тяжче звичним, звичне – легким, а легке – прекрасним».

Недарма його вихованці одноголосно відзначають доброзичливість, толерантність свого наставника. До всіх дітей ставиться з увагою і педагогічною відповідальністю, говорить із ними про найбільш важливе й необхідне. Його багаторічний сценічний досвід є дорогим дарунком для творчої молоді, з якою він займається. Їй є чому у нього повчитися, і перш за все – мистецтву філігранної відшліфованості кожного руху, секретам глибокого проникнення в музично-образний світ танцю.

Я переконаний, якщо ми будемо побільше мати таких керівників мистецьких колективів, справжніх уболівальників за долю народного мистецтва, як Михайло Сачко, то воно не має права вмерти, воно житиме вічно, можливо, на нових засадах, але виконуватиме ту саму функцію: гуртувати, об’єднувати, підтримувати людей, приносити їм естетичне задоволення, створювати дух нації.

Колектив «Джерельця Карпат» – володар гран-прі Міжнародного фестивалю дитячої та юнацької творчості «Наша земля – Україна», що проходив у «Артеку» (2003), Міжнародного фестивалю-конкурсу народної творчості «Слов’янських народів» (м. Слов’янськ (Кубань, Росія, 2007); відзнаки «Золоте Яблуко» (м. Краснодар, 2007); лауреат першої премії Всесвітнього фестивалю дитячої народної творчості «Золотая ладья» Чорноморського економічного альянсу (Сочі, 2001), лауреат третього ступеня ІІ і ІV Всеукраїнського фестивалю-конкурсу народної хореографії ім. П. Вірського (м. Київ, 2007, 2011); ХІІІ інтернаціонального дитячого фестивалю традиційного танцю «Сувенір» (м. Кардіца (Греція) 2008); дипломант ХІІ, ХІІІ Міжнародного фестивалю дитячої та юнацької творчості «Наша земля – Україна» (Міжнародний дитячий центр «Артек» (2010, 2011)), дипломант Міжнародного фестивалю хореографічного мистецтва «Барвінкове кружало» (м. Вінниця, 2010).

За постановки танців «У Лисичові на царині», «Полонинські залицяння», «Приборжавські сколомийки», «Лютянські приказки» Михайло Сачко на першому Всеукраїнському фестивалі-конкурсі народної хореографії ім. П. Вірського нагороджений почесною відзнакою – «Медаллю Павла Вірського» (2003). Таку ж відзнаку він отримав у 2007 році.

Нагороджений грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою профспілок України (2002), почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України (2005) та Ужгородської міської ради «за вагомий внесок у розвиток танцювального мистецтва» (2007); почесним знаком Федерації профспілок України «за досягнення в аматорському мистецтві» (2008); нагрудним знаком Міжнародної ради «Віжи–3000» (2011).

У 2009 році став лауреатом обласної премії ім. братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв у галузі театрального мистецтва за виставу «Судний час» Івана Козака у номінації «режисерсько-постановочна група» (за хореографію). Михайло Олексійович – активний учасник режисерсько-постановочної групи творчих звітів майстрів мистецтв і художніх колективів Закарпатської області, що проходили у містах Київ та Ужгород.

Михайло Сачко здійснив постановки: закарпатського народного танцю «Гуцулочка» та «Приборжавські сколомийки» в народному ансамблі танцю «Барвінок» (художній керівник – народний артист України Петро Бойко, м. Вінниця, 2002); закарпатського народного танцю «Приборжавські сколомийки» – зразковому ансамблі танцю «Цвітень» (художній керівник – заслужений діяч мистецтв України Валерій Терленко, м. Дніпропетровськ, 2002); угорського танцю «Гойпікгозо» – ансамблі танцю «Україна» (художні керівники Леся та Валерій Мовчан, м. Торонто, Канада, 2006); закарпатського дівочого танцю «Лютянські приказки» – народному ансамблі танцю «Вітамінчики» (м. Київ, 2011); закарпатського народного танцю «Увиванець» – народному ансамблі танцю «Світанок» (м. Шостка Полтавської області, 2011).

У 2008 році на запрошення Союзу українців Румунії провів майстер-класи українського танцю, а саме – Закарпатського регіону.

Приємним є той факт, що матеріали про Заслужений академічний Закарпатський народний хор, заслужений ансамбль танцю України «Юність Закарпаття», зразковий ансамбль народного танцю «Джерельця Карпат», що добре відомі за межами нашого краю і мають багату творчу історію, та інформація про народних артистів України Клару Балог і Михайла Суслікова, які все своє життя віддали високому мистецтву, знаходяться у Музеї історії українського хореографічного мистецтва, відділу Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, який розташований на території заповідника-музею І. К. Тобілевича (Карпенка-Карого) на хуторі Надія і викликає захоплення та вдячність.

А це свідчить про те, що і в музейній справі Михайло Сачко проявляє наполегливість, високопрофесійність і подвижництво, яке здійснює за покликанням громадянського сумління. Він, як і інші музейні працівники України, чітко розуміє, що без музеїв, які є головними охоронцями культурного спадку України, по суті, не існує держави, не існує національної ідентичності. Сьогодення свідчить, що захист національної культурної спадщини і майбутнього держави став обов’язком і привілеєм патріотів, простих громадян України, які усвідомлюють гідність тієї справи, яку творять.

І коли відвідувачі виходять із Музею історії українського хореографічного мистецтва задоволені й дякують, то, звичайно, радіємо, що недаремно організовували музей, доклали зусиль, що ця справа – не просто забаганка, а вона впливає на людей.

Якби Михайло Олексійович не став відомим хореографом, то обов’язково прославився б як талановитий різьбяр. У цьому ми переконалися 23 серпня, коли він уперше представив на розгляд шанувальників народного мистецтва свої три роботи (різьбу по дереву) на виставці робіт майстрів народних художніх промислів і декоративно-прикладного мистецтва Закарпаття та членів Закарпатської організації Національної спілки майстрів народного мистецтва України «Тобі, моя Україно» з нагоди відзначення 25-річчя Незалежності України.

У роботах Михайла Олексійовича вражає такий згусток енергії, що не можна залишатися спокійним відвідувачеві, який знайомиться з ними, бо кожна з них відроджує митця як особистість, дає відчути руку талановитого і вдумливого майстра. Його твори відкривають широке, безмежне поле для майбутніх дослідників творчості різьбяра, який працює з деревом і дає йому нове життя, створює справжній мистецький продукт.

У Михайла Сачка чимало оригінальних задумів. Так, у перспективі передбачається постановка хореографічної композиції паління субіток під час церковного свята Петра і Павла, що відзначається 12 липня. Первісне значення запалювання вогнів-субіток мало очисну функцію, ритуал супроводжувався субітковими піснями. Звичай поширений в українських селах Бардіївщини та Свидниччини на Словаччині, а також у селах Люта та Вишка Великоберезнянського району на Закарпатті. Заповзятого хореографа не покидає думка створити танець, у якому б на основі музики Михайла Машкіна «Верховино, мати моя» знайшли відображення характер та спосіб життя-буття кожного району Закарпаття.

Чимало вже зроблено, є чим пишатися. Але, знаючи непосидючу вдачу Михайла Олексійовича, силу його волі й таланту, переконаний, що свою життєву й педагогічну ниву він ще довго та рясно засіватиме новими танцями і збере не один щедрий урожай. Рухайтеся вперед і відкривайте глядачам усе нові й нові таїнства танцю, своєї душі.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України