Михайло Мишанич (молодший брат літературознавців Олекси та Степана Мишаничів) – доцент кафедри музичної фольклористики, науковий співробітник Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, автор навчально-методичних та дослідницьких праць, але найголовніше  – один із найплідніших і найфаховіших збирачів і транскрипторів народно-музичних скарбів нашого народу. Кількість його нотувань налічує не десятки, не сотні, а тисячі фольклорних мелодій. Нині в його творчому доробку біля 10 тисяч музичних записів українських народних пісень (з яких понад півтисячі склали закарпатські матеріали). У наукових колах він незаперечний авторитет і відомий музикознавець-фольклорист.

Народився Михайло Мишанич у воєнному 1941 році в переддень святого Михайла – 20 листопада у селі Барвінок – неподалік від Ужгорода, що на Закарпатті. Виховувався у дружній багатодітній родині. Незважаючи на важкі часи (період окупації Закарпаття хортиською владою, складні повоєнні роки), батьки піклувалися про освіту хлопчика. У сім років Михайла віддали до початкової школи у село Підгорб, після закінчення якої він продовжив навчання в селі Дравці (5–7 класи). Любов до музики привела юнака в Ужгородське державне музичне училище, де він навчався з 1955 до 1959 років. Його викладачами були М. Антоненко (клас домри), В. Гошовський, який вів музично-теоретичні дисципліни, аранжування, керував оркестром народних інструментів і блискуче вів гурток народної музики. Захоплення музичним фольклором, пробуджене в стінах Ужгородського державного музичного училища Володимиром Гошовським, музикант пронесе через усе життя. Згодом В. Гошовський запропонує М. Мишаничу співпрацю у написанні статті про особливості музичного фольклору бойків до наукового збірника «Бойківщина».

Наполегливість і бажання до професійного удосконалення спонукали Михайла здобути вищу освіту. У 1959–1964 роках він успішно навчається у Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка на кафедрі народних інструментів. А після служби в армії (1964–1965) стає викладачем Далекосхідного педагогічного інституту мистецтв (1966–1968, м. Владивосток).

У 1968 році повертається в Україну і облаштовується у Львові. Тривалий час працює викладачем Львівського державного музично-педагогічного училища ім. Ф. Колесси, де викладає клас домри та музичного фольклору; запроваджує проведення студентських музично-фольклорних експедицій за власною методикою і розпочинає транскрипторську роботу (щодня здійснює по п’ять нотувань народних пісень). Невдовзі стає відомим транскриптором, публікує та депонує цілу низку збірників.

З 1989 року його запрошують викладати у Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка на новостворену кафедру музичної фольклористики. Він розгортає наукову роботу. М. Мишанич – постійний доповідач на конференціях дослідників народної музики червоноруських та суміжних земель, що проходили у Львові, на фольклорних конференціях у Києві, бере активну участь у семінарах для викладачів музичного фольклору музичних училищ, готує методичні та навчальні посібники з питань музичної транскрипції, польової практики, архівування, систематизації та аналізу народної музики. У 1997 році за величезний обсяг здійснених ним транскрипцій народних пісень та наукові праці в галузі музичної фольклористики Михайлові Мишаничу присвоюють вчене звання доцента. І вже від 1997 року він доцент кафедри музичної фольклористики та науковий співробітник Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Львівській національній музичній академії ім. М. В. Лисенка.

Михайло Мишанич не любить голосних фраз. Та про його здобутки красномовніше за будь-які слова говорять результати його праці. Великий фольклорно-етнографічний доробок М. Мишанича умовно поділяється на три великі групи. Першу складають опубліковані нотні збірники; другу – публікації наукових та навчально-методичних статей; третю – машинописні народнопісенні збірники, задепоновані у фондах державних установ: Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та у фондах бібліотеки Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Львівській національній музичній академії ім. М. Лисенка.

Серед нотних публікацій Михайла Мишанича налічується сім опублікованих збірників народних пісень. З них – три з його власними фольклорними записами (Гаївки. – Львів, 1991; Весільні народні пісні. – Львів, 1992; Щедрівки. – Львів, 1996), три збірники, упорядковані старшим братом Степаном Мишаничем із транскрипційним та редакторським опрацюванням музичних матеріалів – Михайла Мишанича (Пісні Поділля. – Київ, 1976; З гір Карпатських. – Ужгород, 1981; Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич. – Київ, 1982). [Публікації народних балад із Закарпаття, як однієї із територій Карпатського регіону, містить збірник «З гір Карпатських»]. Один збірник із нотними транскрипціями М. Мишанича, упорядкований О. Ошукевичем – «Пісні з Колодяжна» (Луцьк, 1998).

Опрацювання великого обсягу народнопісенного матеріалу підштовхувало до виявлення цікавих закономірностей, спонукало поділитися спостереженнями і досвідом транскрипторської та польової практики. Це вплинуло на появу цілої низки музично-фольклористичних праць. Серед них – методичні рекомендації щодо польової практики та архівування, сюжетно-тематичні польові питальники, програми з транскрипції народно-вокальних творів, полемічні статті з питань етномузикознавчого транскриптування. Інтерес викликають цікаві наукові узагальнення щодо побутування народно-музичних жанрів, виявлення мелотипологічної характеристики обрядових пісень, особливостей рідкісних жанрів (ранцівок), питання пісенної форми тощо.

Та головна і найбільша частина його фольклористичної праці – це десять об’ємних машинописних нотних музично-фольклорних збірників, переданих у фонди наукових державних бібліотек. Це зокрема: Народні співи Закарпаття. – Ч. 1–2. – 2007 [585 мелодій]; Бойківщина: Народні пісні. – Т. 5, Ч. ІІІ: Мелодії – 1980 [604 мелодії]; Народна вокальна творчість Львівщини. – Ч. І, кн. 1, 2 – 1985, 1986; Ч. ІІ – 1987 [796 пісень]; Музично-етнографічний архів Мишанича М. В. – Кн. 1, 2, 3 – 1983, 1984, 1988 [1600 пісень] і т.д.

Як провідний транскриптор львівської музично-фольклористичної школи, Михайло Васильович розробив і удосконалив систему фонетичних музично-етнографічних позначок для відображення специфіки виконання народновокальної музики західного терену України. Цією системою користуються сучасні етномузикологи, в тому числі і в нашому краї. Він охопив народну музику різних етнічних регіонів – Волині, Поділля, Передкарпаття, Карпат (Бойківщини, Лемківщини, Гуцульщини) та рідного йому Закарпаття.

Михайло Мишанич часто приїжджає на свою малу Батьківщину. В душі він залишається закарпатцем. І одна із останніх його значних праць – «Народні співи Закарпаття».

З ювілеєм Вас, шановний Михайле Васильовичу!

Віра МАДЯР-НОВАК,
етномузиколог, викладач Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора