Закарпатський благодатний край споконвіку славиться невичерпним багатством народних фольклорних традицій, унікальними витворами неперевершених майстрів народного декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, а організаційні осередки, студії, гуртки різних жанрів народної творчості особливо активно створювались та плідно працювали у 20–30-х роках минулого століття завдяки діяльності товариства «Просвіта», товариства імені О.Духновича та інших масових громадських організацій.

Отож, організований будинок народної творчості створювався не на порожньому місці й успадкував чимало плідних, десятиріччями нажитих традицій у популяризації та розвитку народної творчості. І все ж створення державного органу для надання допомоги в збереженні та збагаченні народного мистецтва було необхідним, назрілим і корисним, зокрема й тому, що водночас у краї створювалась численна мережа клубних закладів та інших культурно-мистецьких осередків, яким потрібна була кваліфікована фахова допомога. Це його почесне покликання стало особливо актуальним згодом, коли під впливом наступальних цивілізаційних процесів, тотальної нівеляції етнородових традицій, а також засилля масової культури чисті джерела народних духовних скарбів досить інтенсивно і помітно почали замулювати надуманим і нерідко примітивним з точки зору його художньої довершеності масовим непотребом із концертних сцен та екранів телебачення. З огляду на це, обласні будинки народної творчості, а на місцях – районні і міські будинки культури – залишилися чи не єдиними острівками народного мистецтва в бурхливому морі глобальних цивілізаційних нововведень.

І все ж не слід забувати й того загальновідомого факту, що за радянських часів обласний будинок народної творчості, як, власне, і всі заклади культури, вважався тогочасною владою ідеологічною установою і був приречений засобами мистецтва пропагувати підвалини комуністичної ідеології. До того ж всіляко обмежувалась популяризація народної творчості під виглядом боротьби з так званим «місцевим етнографізмом». І тільки після проголошення незалежності України він насправді отримав можливість займатися насущними проблемами розвитку народного мистецтва.

Та, незважаючи на згадані історичні обставини і труднощі, нині, в рік ювілею, ми з вами, шановні читачі, з певністю можемо констатувати, що обласний будинок народної творчості заслуговує доброго слова вдячності від шанувальників народної творчості та й загалом від держави за копітку працю зі збереження унікальних перлин духовності наших батьків, дідів і прадідів.

Уже в перші дні існування колектив, очолюваний відомим живописцем Андрієм Коцкою, активно відшукував талановитих народних митців на сільських весіллях, гуляннях, у гуртках товариства «Просвіта», комплектуючи нові колективи художньої самодіяльності, організовуючи мистецькі олімпіади, фестивалі, конкурси, виставки творів народного декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва.

У короткій статті неможливо висвітлити всю багатогранну діяльність будинку народної творчості протягом досить тривалого історичного періоду, вона заслуговує окремого дослідження. Зупинюся лише на деяких проблемних етапах його діяльності, зокрема другої половини минулого століття, коли установу впродовж тривалого часу очолював відомий знавець і поборник народного мистецтва Василь Кобаль.

Складність та неоднозначність цього історичного періоду позначена, з одного боку, пробудженням та утвердженням національної самосвідомості українського народу, а з другого – відчутним загостренням економічної кризи, котра завдала дошкульного удару всій соціально-культурній сфері, але перш за все такій чутливій галузі, як культура і мистецтво. Доводилося скорочувати окремі заклади культури, колективи художньої самодіяльності, переводити працівників на неповну заробітну плату, припинили функціонування низка підприємств, на яких працювала значна частина народних майстрів та умільців. Пройдуть роки, поки народні майстри оговтаються і заведуть власне приватне виробництво, котре і сьогодні активно відроджується.

За роки економічної кризи в скрутному становищі опинився і сам будинок народної творчості: обмежувалось фінансування для проведення масових культурницьких заходів, кадровий апарат будинку зазнав декілька реорганізацій, певний час (1980–1992) називався обласним науково-методичним центром народної творчості і культурно-освітньої роботи, вимушено була припинена практика проведення 10-місячних курсів підвищення кваліфікації керівників аматорських художніх колективів.

Ці та інші неприємні моменти аж ніяк не можна викреслити з нашої історії, але я не хотів би, щоб у сучасного читача склалося враження, ніби  згадуваний історичний період став своєрідним паралічем у діяльності нашого ювіляра. Навпаки. Згадані труднощі наперекір обставинам стимулювали бажання працівників-ентузіастів до протидії цим обставинам шляхом активізації творчих сил. Адже його носії демонструють свої уміння не заради матеріальної винагороди, а з щирої та палкої любові до улюбленої справи.

З цієї складної ситуації виходили по-різному. Якщо, скажімо, творчі звіти районів і міст раніше влаштовувалися в обласному центрі, куди  довозили велику кількість учасників, витрачаючи немалі кошти, то за нових умов управління культури, будинок народної творчості формували журі фахівців для виїзду в райони для перегляду та оцінки творчості аматорів, що обходилося значно дешевше. Для районних центрів це були кількагодинні колоритні свята народного мистецтва. Ця традиція, як відомо, зберігається й сьогодні.

Саме в цей період було започатковано проведення національно-культурних свят і фестивалів, які відіграли надзвичайно важливу роль у духовному відродженні національних культур – угорської, словацької, німецької, румунської, єврейської, ромської та інших. У їх підготовці та проведенні управлінню культури та будинку народної творчості дійову допомогу надавали національно-культурні товариства.

До тогочасних широкомасштабних мистецьких форумів слід зарахувати також проведення обласних фестивалів: пісенних імені Михайла Машкіна, «Народні джерела», хореографічного імені Йосипа Волощука, колядницьких колективів «Вертеп», гуцульського народного мистецтва та інших, а також обласної хорової філармонії для навчання хорових диригентів краю, ініціатором якої був народний артист України Михайло Кречко. До речі, саме в цей період при обласному будинку народної творчості з успіхом працював популярний народний ансамбль народної пісні «Розмарія» (керівник Михайло Керецман), учасниками якого були народна артистка України Клара Лабик та заслужена артистка України Олена Поляк.

У кінці 90-х років минулого століття спеціальним указом Президента і Кабінету Міністрів України було започатковано творчі звіти майстрів мистецтв та художніх колективів областей у місті Києві. Вони стали серйозним екзаменом на творчу зрілість і для аматорських та професійних художніх колективів, і для управлінь культури, і для будинків народної творчості. Значна частина наших митців і художніх колективів за успішні виступи на столичній сцені були удостоєні високих урядових нагород і почесних звань.

Можна називати ще багато широкомасштабних творчих акцій тих років: обласних свят пісні і танцю на ужгородському стадіоні «Авангард», перераховувати цифри творчих досягнень та головне не в цифрах і фактах, а в тій натхненній творчій націленості, яка панувала в колективі будинку народної творчості. Тут і сьогодні витає благородний дух самопожертви в ім’я мистецтва таких його незабутніх сподвижників, як Євген Шерегій, Василь Поляк, Степан Поляк, Леонід Уральський, Федір Коложварі, Матвій Маркович, Антон Контратович, Михайло Баник, Євген Бек та багатьох інших, які своїм талантом, працьовитим старанням вписали в багаторічну біографію закладу немеркнучі сторінки історії розвитку народного мистецтва Срібної Землі.

Їхні творчі традиції примножувалися новими поколіннями працівників закладу, серед яких є визначні особистості соціально-культурної сфери краю: Василь Кобаль та Василь Сможаник працювали на відповідальних посадах в управлінні культури, Іван Канюка – нині заступник начальника управління культури Закарпатської облдержадміністрації, Іван Микита – директор Закарпатської обласної філармонії, Мирослав Петій – директор Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка», Віра Кучмаш та Ольга Брегіна – викладачі Ужгородського коледжу культури і мистецтв, Віра Кобулей, Софія Войтун, Людмила Ортутай, Олександр Токач стали відомими журналістами.

Відрадно, що й нинішні працівники організаційно-методичного центру культури не забувають про кращі творчі традиції діячів народного мистецтва, активно переймають, вивчають, примножують їх у нових умовах. Бо ж такі талановиті диригенти, як Володимир Ліхачевський, Антон Скиба, Петро Сокач, Василь Пекарюк, Мирослав Чайковський, Михайло Мокану; хореографи Йосип Волощук, Михайло Сусліков; театрали Ярослава Бандурович, Всеволод Майданний, Отто Шобер; народні майстри Василь Асталош, Федір Бабинець, Василь Смердул, Йолана Торбич, Михайло Тулайдан, Марія Шерегій, Меланія Балаж, Гафія Візичканич, Ірина Куцик,  Марія Гаврило, брати Михайло та Іван Галаси, Іван Кізін; живописці Федір Коложварі, Богдан Гавата, Михайло Баник, Федір Безверхнєв, Іван Гайду, Іван Калинич та чимало інших, чиїми творчими здобутками та іменами пишається наша Срібна Земля, заслуговують на пошану і популяризацію їхнього досвіду.

Творчий колектив центру не замикається у своїй повсякденній культурницькій діяльності рамками суто аматорського мистецтва й активно співпрацює з державними професійними мистецькими закладами і творчими колективами, зокрема, театральними, музейними, обласною філармонією, академічним камерним хором «Cantus», Ужгородським державним музичним училищем імені Д.Є.Задора, Ужгородським коледжем культури і мистецтв, дитячими школами мистецтв, а також багатьма творчими громадськими організаціями: письменників, художників, народних майстрів, краєзнавців та іншими, які виконують споріднені завдання щодо збереження і розвитку національної культури. Адже тільки в такій тісній взаємній співпраці цікаво, успішно і висококваліфіковано можна вирішувати назрілі проблеми культури і мистецтва.

Сьогодні зміст творчої діяльності Центру помітно видозмінюється, оновлюється залежно від подій, які в той чи інший період переживає наше суспільство. Так, із початком терористично-сепаратистських та військово-окупаційних подій на сході України Центр активно ініціює форми і методи роботи щодо популяризації поетично-пісенної творчості про безсмертні подвиги наших героїв, проведення різноманітних благодійних культурницьких заходів із метою збору коштів для бійців АТО, надання допомоги волонтерам у їх благородних вчинках тощо. Тож цілком логічно, скажімо, напередодні Великодня працівники Обласного організаційно-методичного центру культури разом із членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України Марією Купарь активно долучилися до проведення майстер-класу з писанкарства для дітей-переселенців із метою допомогти їм інтегруватися до нових умов проживання та до закарпатських народних традицій.

Насправді обсяг роботи Обласного організаційно-методичного центру культури нині, як на мене, надзвичайно великий, багатогранний та навіть неосяжний, як і неосяжною є сама культура. До того ж ця широкого розмаху робота не завжди вимірюється та підсумовується якимись цифровими показниками, за своїм характером ніби непомітна, вона скоріш за все відгукується вдячністю у наших душах і серцях, особливо коли мистецькі заходи, до проведення яких докладають зусилля і натхнення працівники Центру, виходять яскравими, вражаючими, впливають на наші почуття, викликають відрадні враження і надовго зберігаються у нашій пам’яті. Їм просто-таки немає ціни. А для цього працівники Центру, як і загалом трудівники сфери культури, для проведення культурно-мистецьких заходів вкладають свою душу і серце, часом не рахуючись із непомірними затратами фізичних і духовних сил та ще й із тим, що абсолютна більшість подібних заходів проводиться у вихідні дні та в позаробочий час. Бо такою є специфіка роботи в сфері культури і мистецтва.

До речі, нині до прямих службових обов’язків Центру належить координація діяльності майже п’ятисот клубних закладів щодо проблем збереження і розвитку народної художньої творчості, понад двох тисяч аматорських художніх колективів хорового, музичного, хореографічного, драматичного, циркового жанрів, численних осередків художніх промислів, декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. А до згаданих тут обов’язків долучаються з кожним роком зростаючі закордонні зв’язки у сфері культури, постійна турбота про розвиток народної творчості національних меншин нашого краю. Виокремлюється та приділяється особлива увага естетичному вихованню дітей і підлітків, а також роботі з людьми похилого віку та з людьми із обмеженими фізичними і психологічними можливостями. Популярними серед закарпатців стали обласний фестиваль стрілецької пісні «Красне Поле», обласний фестиваль  драми імені Всеволода Майданного, колядницьких художніх колективів, обласний конкурс українського художнього слова імені Івана Ірлявського «Моя весна» та багато інших.

У час, коли країна переживає доволі складні фінансово-економічні труднощі, Центру культури доводиться надавати постійну допомогу клубним закладам і в організації окремих платних послуг для населення з метою вирішення питань ремонту, зміцнення матеріальної бази, придбання музичних інструментів, сценічного одягу.

Отож, як бачимо, для колективу Центру з півторадесятками працівників випадає доволі обширний обсяг надзвичайно важливої та потрібної нашому суспільству роботи в духовній сфері. Я глибоко переконаний, що з подібним набором непростих завдань успішно можуть справлятися тільки надзвичайно самовіддані, до глибини душі закохані в цю благородну справу працівники.

Із багатьох функціональних напрямків діяльності Центру хотів би виділити два, як на мене, особливо важливі. Це творча діяльність аматорської народної кіностудії «Едельвейс», керівником якої упродовж багатьох років працювали пристрасні кінолюбителі Золтан Малош та Омелян Коляджин, а нині – Галина Чельоскі. У репертуарі студії десятки документальних кінострічок, що фіксують найважливіші історичні моменти культурно-мистецького життя краю. І така ж важлива продуктивна праця редакційного сектору відділу інновацій та соціально-культурних програм, технологій та культурно-дозвіллєвої діяльності, який очолює Марина Офіцинська. Адже на сторінках журналу «Культурологічні джерела» подаються статті, нариси про творчі здобутки відомих культурних діячів, аматорських і професійних художніх колективів, розповіді про найвагоміші обласні, районні, міські, сільські та селищні культурно-мистецькі заходи, а також про участь наших аматорів у всеукраїнських та міжнародних культурницьких акціях. Активними та продуктивними авторами публікацій згаданого видання є Іван Хланта, Володимир Мишанич, Василь Кобаль, Михайло Ісак, Віктор Теличко, Василь Бедзір, Юлія Тетерюк-Кінч та інші. Якщо до цього додати ще й підготовку та випуск різних методичних рекомендацій для клубних закладів та керівників художніх колективів, то пересічний читач збагне неоціненне значення плідної праці цих дбайливих поборників нашої духовності.

Нині, коли наш народ переживає неабиякі труднощі, пов’язані із збереженням незалежності, цілісності Української держави, нам особливо потрібна перш за все духовна єдність суспільства, всіх його регіонів, національностей, співвітчизників. За цих обставин натхненна праця ентузіастів Обласного організаційно-методичного центру культури надзвичайно своєчасна, важлива і суттєва. Тож у рік ювілею побажаємо, аби вони і надалі з честю і такою ж запальною наполегливістю та пристрастю берегли і примножували самобутні культурні надбання і духовні цінності нашого народу.

Василь ГАБОРЕЦЬ,
заслужений працівник культури України