Йому судилося побачити світ 13 січня 1957 року в селі Ясіня Рахівського району в родині робітників: батько – почесний залізничник, мати – працівник лісокомбінату. Там виростав і там виношував мрію: бути тільки музикантом. Пригадує, що в них дома глибоко шанували народне мистецтво. Ще з дитинства батьки прищеплювали йому любов до рідної пісні, звичаїв та обрядів. Саме у батьківській оселі формувалася національна свідомість хлопця, у душі з’являлося почуття гордості, що в такій співучій сім’ї та благодатній землі поталанило народитися. Передусім тут він прилучився до генетичної народної музики, пісні, колядок і поніс їх у серці на все життя, саме від них полинув у світ творити добро. Рідний край, родина не лише зростили, а й заклали в нього всі найкращі чесноти – безмежну любов до Батьківщини, український патріотизм, прагнення прислужитися своєму народові.

У 1974 році завершив навчання в Ясінянській середній школі, паралельно вчився в музичній школі, яку закінчив у 1973 році по класу баяна і мав щастя бути учнем у нині заслуженого працівника культури України, незмінно доброзичливого Василя Калинюка. Він помітив обдарування старанного школяра, сприяв його музичному зростанню. Відомий композитор посіяв у молоду душу ті добрі зерна, котрі врунисто зійшли в подальшій творчій долі Михайла. Пригадує: перші заняття принесли йому задоволення, яке його постійно супроводжує.

У 1974 році з братом-близнюком Василем вступав до Ужгородського  музичного училища. На жаль, брат не пройшов за конкурсом. Щоб разом піти в армію, довелося перевестися Михайлові на заочне відділення. Під час заочного навчання працював завідуючим клубом присілка Свидовець, акомпанував на баяні самодіяльній народній агітбригаді «Свидівчанка», яка представляла самобутню програму, побудовану на народній обрядовості (керівник Єлизавета Зелінська). Швидко вдалося навести тут лад, агітбригада «Свидівчанка» отримувала перші місця на конкурсах. Деякий час працював завідуючим клубом присілка Сітний на Рахівщині.

Як закінчив перший курс навчання, були призвані з братом в армію (1975–1977), де служили разом. Шість місяців провели в м. Бердичів у навчальному батальйоні зв’язку, потім відправили у м. Брунталь (Чехословаччина, Центральна група військ) – командиром радіостанції начальника штабу дивізії. Брав участь у художній самодіяльності в окружному будинку офіцерів, грали в оркестрі ансамблю військового містечка.

Після служби повернувся Михайло в Ужгородське державне музичне училище на стаціонарне навчання, бо заочне відділення вже закрили, і закінчив його у 1980 році. З особливою теплотою у серці згадує нині своїх учителів Михайла Керецмана, Юрія Іваницю, Олену Полянську, Івана Сопка та ін. А в 1986 році завершив навчання у Рівненському інституті культури за фахом керівник самодіяльного оркестру народних інструментів. Спочатку було важко, але уважно придивлявся до своїх колег-студентів, працював над підвищенням майстерності. Так поступово оволодівав музичним інструментом. За роки навчання відбувався справжній переворот у свідомості Михайла. Він прагнув пізнати рідну землю, її історію, духовні скарби. Заняття в інституті спонукали до цього, розвивали національну й громадянську активність.

А брат вступив на стаціонарне відділення Рівненського інституту культури, який закінчив раніше, в 1980 році. Нині він працює директором будинку культури смт Ясіня Рахівського району. А Михайло на заочній формі навчання згаданого інституту перебував у 1982–1986 роках й одночасно працював артистом оркестру Заслуженого Закарпатського народного хору.

В інституті йому поталанило на прекрасних педагогів. У них пройшов чудову школу музикування. Вони заклали в ньому міцний мистецький підмурівок. Серед них варто назвати В’ячеслава Войтюка, Богдана Яремка та інших.

Саме після цього навчання по-справжньому зрозумів, що музика – це його покликання і доля. Він самовіддано залюблений в українську музику, в українську народну пісню. І де б не бував, музика і пісня завжди з ним, завжди в його серці.

Особливо з дитячих літ він любить коломийки, які активно побутують на Рахівщині. Він зізнається, що коломийки – його неодмінний супутник і надійний порадник на життєвому шляху. Не уявляє свого життя без них. Дуже хотів би, щоб збільшувалася кількість шанувальників пісень, щоб вони були потрібними для кожної людини, щоб і надалі залишалися носієм українського духу.

З 1979 року Михайло Васильович працює у Закарпатській обласній філармонії артистом оркестру Державного заслуженого (нині академічного)  Закарпатського народного хору, концертмейстером філармонії та музичного лекторію, артистом у складі ансамблю солістів «Гармонія», концертмейстером хору та ансамблю ПТУ № 5 м. Ужгород, ансамблю торгово-кулінарного училища, гарнізонного будинку офіцерів, чоловічого хору мікрорайону Доманинці Ужгородського міського центру дозвілля – будинку культури, народного вокального ансамблю «Карпатські голоси» клубу села Оноківці. Він учасник художньої самодіяльності машинобудівного та механічного заводів в Ужгороді.

Сумлінно працює також концертмейстером зразкового ансамблю народного танцю «Джерельця Карпат» будинку культури профспілок Закарпатської облпрофради. Відомо, що сценічний варіант народного танцю важко уявити без музики. Хореографічний текст, пластичний малюнок танцю не може знайти повного розкриття змісту без музичного супроводу. Михайло Рибалко добре усвідомлює, що супровід не повинен зводитися до простого акомпанементу. Він повинен допомагати виконавцеві створювати художні образи, розкривати їх сутність, завжди дотримуватися тенденції якнайгармонійнішого поєднання музичного супроводу з текстом пісні чи лексикою танцю.

Працює багаторічним концертмейстером народних артистів України Петра Матія, Марії Зубанич, Клари Лабик та інших солістів філармонії, які своїм співом дарують позитивні емоції, дивують кришталево чистими звуками, випромінюють енергію добра. З ними він виступав на високих полонинах, заводах, санаторіях. Разом з іншими він яскравий пропагандист співу, віртуоз своєї справи, веде боротьбу за національне самоусвідомлення через саможертовну інтелектуальну, духовну роботу.

Спів артистів обласної філармонії в музичному супроводі Михайла Рибалка торкаються чарівними звуками-переливами самого серця, змушуючи його пришвидшено битися. Такі враження сповнюють, коли слухаєш солістів, які знайшли силу та енергію і наважилися нести у світ технічного прогресу благодать та насолоду, щоб люди сповнювали свої душі добром та мріяли про вище, щоб на хвильку відривалися від буднів і бачили, який усе ж таки чудовий світ.

Блискучі зразки пісенної спадщини Закарпаття та всіх регіонів України, кращі досягнення сучасних вітчизняних митців на високому професійному рівні невтомно пропагують учасники ансамблю «Гармонія», а саме: народний артист України Петро Матій. У репертуарі колективу – твори, в яких вирує вся гама людських почуттів – і ніжна ліричність, і героїчний дух опришків, і загальна веселість сільських дотепників. Кожен митець у своїй творчості несе якесь важливе послання людям. Михайло Рибалко своєю виконавською майстерністю музичних творів нагадує всім нам про місію кожного на землі – дарувати іншому світло любові, добро і радість. Бо все минуще, лише це вічне. Цей монолітний і водночас динамічний колектив однодумців укотре вражає злагодженістю, інтонаційною виразністю, точністю акцентів, художньою переконливістю інтерпретації твору.

Михайлові Рибалку вдається у кожному музичному творі знайти свою психологічну домінанту, зберігаючи при цьому загальне – внутрішню душевну рівновагу і самозаглиблення. Його мистецтво – це шлях, що веде до людей, дарує їм тепло та великий образно-емоційний зміст творів, наближує виконавця до слухача.

Брав участь у всіх звітних концертах Закарпаття в Національному палаці «Україна» у Києві, у Москві в Кремлівському Палаці з’їздів, різних конкурсах, фестивалях загальноукраїнського та обласного рівня, культурно-музичних заходах обласного центру.

У складі Заслуженого (нині – академічного) Закарпатського народного хору об’їздив майже весь колишній Радянський Союз, зокрема Далекий Схід, Середню Азію, Казахстан. Виступав із концертами у Словаччині, Угорщині, Румунії, Польщі, Словенії. Публіка у Європі зустрічала співаків вельми привітно. Майстерне виконання пісень настільки вражало слухачів, що вони постійно нагороджувались оваціями, що довго не вщухали. Поїздки з концертами країнами  світу добре пам’ятає. Вони були важкими, виснажливими, але завжди закінчувалися тріумфом українського пісенного мистецтва.

 Та найсвятішою для Михайла, як і інших артистів, завжди була і є наша Україна, отой куточок землі, де минуло дитинство в оточенні родини, друзів, односельців

Крім цього, Михайло Рибалко на належному рівні здійснив комп’ютерний набір пісень закарпатських композиторів до видання пісенних збірок Андрія Червеняка «Любім Україну» (2009); «Весни усміхнені літа» (2011), «Чарівні Карпати» (2012), «На Говерлі сонце сходить» (2014). Ним зроблено комп’ютерний набір нотного матеріалу і до книг «Заслужений академічний Закарпатський народний хор», І. Керецмана «Тиха ніч» (2009), П. Матія, В. Габорця «Криниця щастя» (2007), І. Стецюри, М. Попенка «Білі лебеді» (2009), «Мелодії щирих сердець» (2006), О. Прокоп «Летіла би’м на край світа», П. Пинзеника «Грає фольклорний ансамбль» (2009), «Родинні джерела», «Два серця», «Веселіться верховинці», М. Попенка, В. Габорця «Чарівний віночок» (2015), фундаментальних фольклорних видань «Пісня – то моє життя» (2013), «Пісенна хвиля Оглядова» (2015) та інших.

Та найоб’ємнішою була робота нотного набору та редагування збірника заслуженого артиста України Миколи Попенка «Хорові та вокальні твори» (2010) у кількості понад 150 пісень. У 2011 році М. Попенко за цей збірник був удостоєний обласної премії імені Дезидерія Задора у галузі музичного і виконавського мистецтва (у номінації – «композитор»). Чимало зусиль довелося докласти й до наступного тому «Хорові та вокальні твори» Миколи Попенка, до якого набрано понад 200 творів. Крім цього, Михайло Васильович виконав велику кількість розшифровок народних пісень, записаних Іваном Хлантою у селах Закарпаття, які увійшли до фольклорного збірника «Пісні Іршавщини» (2005).

Михайло Рибалко володіє багатою відеотекою, бо відзняв велику кількість концертів, звітів, різних заходів. Переклав із оркестрових партитур на баянну фактуру музику до танців «Бубнарський», «Вівчарі на полонині», «Чотирянка», «Бойківські забави», «Раковецький кручений», «Березнянка», які увійшли до книги «Танці Закарпаття» (1998) народної артистки України, балетмейстера-постановника Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Клари Балог.

За допомогою співу, танців і музики він намагається відтворювати життя в усьому його багатстві, повноті й красі, щоб задовольнити різноманітні естетичні смаки й уподобання людей. Зрілий талант Михайла Рибалка, різнобічна діяльність ще принесуть чимало творчих ужинків на благо рідній культурі і мистецтву.

Михайло Рибалко відзначений Подякою Міністерства культури України, низкою грамот управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації. Він – лауреат обласної премії імені Дезидерія Задора у складі ансамблю солістів «Гармонія», член Національної Ліги українських композиторів.

Звичайно, удосконаленню немає меж. Тож хочеться побажати Михайлові Рибалку нових творчих досягнень у здійсненні державницької політики розвитку культурних надбань нашого народу, постійної любові та підтримки від вибагливих слухачів, що цінують пісенно-музичне мистецтво.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України