Дев’ятого червня  2018 року перестало битися серце відомої та визнаної народом легенди нашої культури, талановитого хореографа, багаторічного головного балетмейстера Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, активного збирача і невтомного популяризатора народної хореографії краю, народної артистки України Клари Федорівни Балог.

Усе своє трудове творче життя мисткиня присвятила єдиному художньому колективу – Заслуженому академічному Закарпатському народному хору від самого початку його функціонування до наших днів. Починаючи з повоєнного 1945 року, він став її улюбленим дітищем, другою рідною домівкою, де з року в рік, від концерту до концерту гартувала та відточувала свою майстерність, відкривала нові сторінки мистецького поступу своїми яскравими постановками у творчій біографії колективу і своїй власній, колективу, котрий підняв її на могутні крила всенародної слави і возніс до вершин мистецького Олімпу. Вона полюбила його всім своїм єством, душею і серцем, бо саме тут здійснилась її заповітна мрія – поєднати своє життя з найпрекраснішим, як на неї, мистецтвом – мистецтвом танцю. Тож золотий фонд улюбленого колективу щедро поповнила нев’янучими квітами барвистого таланту, рясно прикрасивши не лише його творчу палітру, але й Срібної Землі та всієї України.

Народилася Клара Балог у багатодітній родині ужгородського шкільного господарника Федора Керечанина 17 липня 1928 року. Хоча з дитинства і не зазнала розкошів, але виховувалася в інтелігентному оточенні. До того ж, уся родина була побожною, що також позитивно та благотворно позначилося на вихованні дітей. Усе це створювало сприятливі умови для прищеплення дівчині кращих навиків європейської культури, поведінки та витонченої інтелігентності. Тож змалку вона тягнулася до знань, освіти, мистецтва.

Згодом паралельно з напруженою концертною і гастрольною діяльністю артистка наполегливо здійснює пошуки, запис і постановку на сцені яскравих перлин народної хореографії. Найкращі роки своєї творчої біографії присвятила їх пошуку у найвіддаленіших населених пунктах Закарпаття, фіксації, опрацюванню, сценічній постановці. До збереження основи, сюжету кожного народного танцю, кожного руху, кожної деталі й всієї атрибутики твору ставилась надзвичайно обережно, як до дорогоцінного і вічного скарбу. У цьому чи не найбільша цінність її наполегливої і багатющої постановочної праці, яка припадає головним чином на 60–80-ті роки минулого століття.

Справжніми мистецькими шедеврами балетмейстера є народно-сценічні танці «Яроцька карічка», «Бубнарський», «Вівчарі на полонині», «Сіпаний», «Чотирянка», «Раковецький кручений», «Дробойка», «Іршавський притопанець» та інші, а також майстерно вибудовані та колоритні вокально-хореографічні композиції «Шовкова косиця», «Свято на винограднику», «Закарпатські орнаменти», «Вас вітає Верховина», «Веселімся, добрі люди!»  тощо. Всього ж у творчому доробку мисткині понад чотири десятки яскравих сценічних постановок.

Зберегти для нащадків творчі надбання минулих поколінь – ця невідступна думка спонукала мисткиню до копіткої праці над підготовкою до видання друкованих мистецтвознавчих праць на основі записаних і поставлених нею народних танців. Завдяки цьому друком вийшли її авторські збірки танців «Райдуга» (1986) і «Танці Закарпаття» (1998, 2008), у яких скрупульозно подається не тільки історія побутування танцю, детально описуються до найменших подробиць усі рухи та позиції танцюристів, але й характерні складові частини народного одягу, вишивки, орнаменти, їх фотокопії у кольорах, ноти для музичного супроводу тощо. Це – справжня наука народно-сценічної хореографії, якою володіє далеко не кожен майстер сцени.

Вона виховала багато талановитих майстрів сцени, істинних знавців народно-сценічної хореографії. Серед них – Марія Горват, Петро Куштан, Золтан Патко, Василь Семен, Іван Легеза, Тетяна Русин, Василь Піпаш, Микола Данилюк, Ростислав Мандрик, Ольга Даньо, Тамара Лановчук, Катерина Руднєва, Софія Сивуля, Микола Мовнар, Борис Русин, Іван Шекмар, Людмила Петрова, Ліліан Усата, Микола та Єлизавета Шаполови, Петро Борис, Людмила Вайзер, Тетяна Сакс, Ольга Плішка, Йосип Волощук, Іван Келемен, Іван Станканинець та багато інших, котрі успішно пройшли її хореографічну школу і котрим віддала все – унікальні знання, набутий досвід, нев’янучу любов до яскравих родзинок народної хореографії.

Та за копіткою роботою в колективі заслуженого академічного Закарпатського народного хору  майстриня танцю завжди була бажаним гостем у самодіяльних художніх колективах, а у багатьох також ставила народні танці, щедро ділилася досвідом, консультаціями та порадами. За безкорисливу допомогу їй щиро завдячували самодіяльні артисти ансамблів пісні і танцю Виноградівського керамічного заводу, «Верховина» Іршавського району, Ужгородського фанерно-меблевого комбінату, «Ужанська долина» селища Великий Березний, «Лісоруб» Великобичківського лісохімкомбінату, «Кукурудзовод» села Білки Іршавського району, «Тиса» Виноградівського району, сіл Павшино та Дрисино Мукачівського району, Ужгородського механічного заводу та інших.

До речі, Кларі Федорівні неодноразово пропонували залишитися за кордоном, а також у Києві, гарантуючи забезпечити всі побутові блага та умови для плідної творчої праці, але в подібних перемовинах завжди перемагали любов до рідного краю, мальовничої прадідівської землі з її неповторним і барвистим народним мистецтвом.

У її творчій долі почесне і вагоме місце займають  визначні постаті культури і мистецтва, з якими плідно та творчо співпрацювала: Дезидерій Задор, Степан Мартон, Михайло Кречко, Микола Попенко, Василь Вовчок, Василь Густі, Василь Діянич, Іван Вісаник, Віктор Теличко, Павло Вірський, Мирослав Вантух, Анатолій Авдієвський, Степан Турчак, Мелана Нємцова, Євген Зайцев, Олександр Гомон та багато інших вітчизняних і зарубіжних представників творчої інтелігенції.

Її багатющий творчий набуток, найяскравіші сторінки біографії стали життєдайним джерелом для написання журналістами, мистецтвознавцями популярних статей, нарисів, радіо- і телевізійних репортажів, а відомий український кінорежисер Ігор Грабовський на замовлення Товариства «Україна» зняв кінострічки «З чистих джерел» і «Шовкова косиця», де, особливо в першій, широкомасштабно подаються основні підвалини творчої лабораторії талановитого балетмейстера, фольклориста і педагога Клари Балог.

Наша громадськість, органи влади гідно шанують творчі досягнення, неоціненний вклад вірної доньки Срібної Землі у розвиток вітчизняного хореографічного мистецтва. Кларі Федорівні присвоєно почесне звання народної артистки України (1974), звання почесного громадянина міста Ужгород, відзначено орденами Княгині Ольги (2003), Князя Ярослава Мудрого (2008) та багатьма іншими нагородами.

Її життя – то перш за все життя у танці. Адже мистецтво танцю, як «мистецтво руху і дзеркало душі» – вічне, як і вічним та невмирущим є вагомий творчий вклад у його скарбницю, здійснений Кларою Балог.

Світла пам’ять про людину виняткового таланту надовго збережеться у серцях тих, із ким вона працювала, хто її знав, любив і шанував. Ім’я Клари Балог назавжди вписане в культурний літопис не лише краю, але й України загалом.

Василь ГАБОРЕЦЬ,
заслужений працівник культури України