З нагоди 70-річчя від дня народження Петра Рака

Серед митців Закарпаття вирізняється хоровий диригент, педагог, композитор, музично-громадський діяч, заслужений діяч мистецтв України Петро Михайлович Рак, який своєю інтенсивною та багатогранною  діяльністю істотно вплинув на професіоналізацію музичного життя краю.

Народився 19 червня 1948 року в селі Вонігово Тячівського району на Закарпатті у працьовитій селянській родині. Музикант у Петра прокинувся  з раннього дитинства. У рідному селі закінчив восьмирічку. Мав від природи гострий музичний слух, дзвінкий голос, тому залюбки співав у шкільному хорі, самотужки оволодів грою на баяні. Бажання вдосконалюватися було таким сильним, що він вступає на десятимісячні курси хормейстерів-баяністів при Обласному будинку народної творчості, де його наставниками були такі відомі музиканти, як Омелян Кобулей, Євген Шерегій, Сергій Кликов, Борис Затін, Петро Сокач та інші. Петро Рак уважно спостерігає музичне життя Ужгорода: слухає репетиції Закарпатського народного хору, відвідує концерти колективів та окремих виконавців, які приїжджають на Закарпаття з гастролями. Обдаровану молоду людину захопила творча атмосфера міста і він продовжує студії в Ужгородському державному музичному училищі (нині Ужгородський музичний коледж імені Д. Є. Задора) на диригентсько-хоровому відділі (клас Петра Гудза). І хоча серйозно займатися музикою починає лише з 16 років, успіху досягає завдяки вродженим здібностям і наполегливості.

Петро Рак закінчив музичне училище з відзнакою і був зарахований  одразу на другий курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка.  Під умілим керівництвом прекрасного диригента, професора Дем’яна Пелехатого успадкував велику любов до музики, поглибив і розширив талант. Тут розпочалось його становлення як диригента. У студентські роки бере участь в організації музичного життя: працює керівником самодіяльних хорових колективів Львівського локомотиворемонтного заводу та обласного комітету по телебаченню і радіо.  Його робота в професійному колективі теж розпочалась ще під час навчання в консерваторії. Студентом четвертого  курсу 1971 року отримав запрошення на посаду диригента Заслуженого Закарпатського народного хору, тому завершував навчання заочно. Перед ним відкрилось широке поле творчої діяльності й можливість практично впроваджувати в життя все, що було ним засвоєно за роки навчання.

Уже на ранньому етапі своєї диригентської діяльності з притаманною йому енергією та ентузіазмом поринув у музичне життя професійного колективу: швидко опанував репертуар, працював над новими хоровими творами і програмами, здійснював систематичну концертну  діяльність, гастрольні подорожі за межами області. Надавав практичну допомогу колективам художньої самодіяльності міста і села. Чимало зусиль доклав хормейстер для розвитку творчих здібностей  молодих артистів хору, проводив з ними як індивідуальні, так і групові заняття. Вчив їх не тільки сольному, а й ансамблевому виконавству, організовував конкурси на краще виконання вокальних творів. За його ініціативи 1975 року на базі Закарпатського народного хору вперше було створено однорічну хорову студію, метою якої було виявити обдарованих виконавців-співаків, а потім навчити їх і  працевлаштувати у професійному колективі.

Йшли сімдесяті роки... Творча діяльність художнього керівника, головного диригента Закарпатського народного хору Миколи Попенка та диригента Петра Рака були спрямовані на виконання високої духовної місії –піднесення статусу закарпатської народної пісні та зростання професійного рівня колективу. Не секрет, що тривалий час народну пісню принижували, що досить сильно обмежувало її виконання. У той же час на гастролі до Закарпаття приїжджали державні російські народні хори: імені М. П’ятницького, Воронезький, Рязанський, Академічний російський хор Союзу РСР та інші і виконували необмежену кількість російських народних пісень.

Молодий митець активно організовував самодіяльні вокальні колективи і успішно керував кращими з них: народною чоловічою хоровою капелою «Боян» викладачів та співробітників Ужгородського державного університету,  народними самодіяльними ансамблями пісні і танцю «Пролісок» заводу «Ерстед» Великоберезнянського району і «Зорянка» Перечинського районного будинку культури та духовними хорами різних конфесій. Диригент володів витонченим гармонічним слухом, загостреним відчуттям ритму, великою силою волі та артистичним темпераментом, завдяки чому вмів швидко й результативно працювати з хорами різної кваліфікації. Хорові колективи, які він очолював, пройшли яскравий творчий шлях, досить швидко стали визнаними інтерпретаторами закарпатської народної пісні, а майстерність їх вирізнялася високою виконавською культурою, відчуттям стилю, м’яким та співучим звучанням, пластичністю фразування, виваженістю кожної деталі. Копітка і систематична робота над елементами хорової звучності, єдності художніх і технічних завдань дозволяло колективам включати до репертуару складні за стилем і характером хорові перлини народів світу, з якими вони виступали перед широкою аудиторією населених пунктів не лише Закарпаття, але й України, Словаччини, Угорщини, Німеччини, Румунії, Росії, Прибалтійських країн,.

Петро Рак проявив себе і як композитор, створюючи вокально-хорові твори та здійснюючи обробки народних пісень. Своєрідним підсумком творчої діяльності композитора стала збірка «Світку мій Карпатський» (2003), до якої увійшли кращі обробки народних пісень та авторські твори для мішаного, жіночого, чоловічого хорів та вокальних ансамблів. Його музичним творам властиві мелодична і гармонічна виразність, стильові риси народного виконавства, в яких зберігає найхарактерніші особливості народної мелодії, ритміки, ладу. Він уміло використовує різні засоби композиторської майстерності з застосуванням кращих досягнень вокально-хорового письма. Оригінальні хорові твори написані у співпраці з відомими поетами Петром Скунцем, Іваном Петровцієм, Миколою Рішком, Іваном Козаком, Юрієм Шипом, Володимиром Матіївим та обробки  закарпатських, білоруських, словацьких народних пісень стали надбанням колективів художньої самодіяльності. Кращі з них «Світку мій Карпатський», «Вічне полум’я», «А смереки осені не знають» на слова Петра Скунця, «Мамко моя солоденька», «Недалеко ліска’д ліски», «Ой докить я була у няньковім дворі», «Ой Дунаю, Дунаєчку», «Ой за горов, ой за ділом», «Ой, де ідеш, бокорашу», «Рушники», «В трнім полі» увійшли до репертуару Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, професійних та аматорських колективів України й отримали визнання у слухача.

Доброї слави зажила його музика до танців, вокально-хореографічних композицій  вистави Василя Руснака «Приходьте до нас на весілля», які були поставлені в обласному українському музично-драматичному театрі і з успіхом йшли кілька театральних сезонів.

Останні роки любов до музики і великий хормейстерський досвід Петро Рак передає численним студентам, працюючи доцентом кафедр музичного мистецтва Ужгородських філій Донецької музичної академії ім. С. Прокоф’єва (2001–2008) та Київського національного університету культури і мистецтв (2000–2016), в яких викладав хорове диригування, читання хорових партитур та хорове аранжування. Його педагогічні принципи перекликаються з власним підходом до роботи над хоровим твором. Уважність і тактовність у ставленні до студентів поєднував з вимогливістю і цілеспрямованістю в щоденній праці, водночас любив живу бесіду на актуальні теми музичного життя. Узагальненням досвіду роботи ювіляра, який досконало знає вокально-хорові можливості колективу, став навчальний посібник «Методично-практичні рекомендації з хорового аранжування» (2009). Він також автор  наукових, науково-методичних праць та газетних публікацій. За роки сумлінної праці підготував багатьох висококваліфікованих фахівців, які працюють у мистецьких  та освітніх закладах, серед них: Іван Мисинчук, Ірина Ярина, Неля Цифра, Ірина Білець, Йосип Югас, Ганна Стинич, Олена Киричук, Віталіна Барат, Жанна Баранович, Рената Попович, Павло Цубера та інші.

Крім диригентської, педагогічної та композиторської сфер музичного життя, його талант проявився і в адміністративній діяльності. З 1981 до 1986 року Петро Михайлович працював художнім керівником – директором Закарпатської обласної філармонії, а з 1986 до 2002 року – заступником начальника та начальником управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації.

Різнобічну просвітницьку й організаторську діяльність ювіляр тісно поєднував і поєднує з музично-громадською: режисер-постановник обласних культурно-масових заходів та творчих звітів майстрів мистецтв і художніх колективів Закарпаття в Києві, позаштатний методист Закарпатського обласного будинку народної творчості, голова обласного осередку Національної ліги українських композиторів, член обласного відділення Всеукраїнської музичної спілки та ради крайового товариства «Просвіта», голова відбіркової комісії обласної премії імені Дезидерія Задора у галузі музичного і виконавського мистецтва тощо.

Вагома подвижницька діяльність Петра Михайловича на ниві культури відзначена багатьма державними і громадськими відзнаками: лауреат обласної премії імені Дмитра Вакарова (1974), заслужений артист України (1978), заслужений діяч мистецтв України (1995), відмінник освіти (1998), лауреат обласної премії імені Дезидерія Задора в галузі музичного мистецтва, доцент кафедри музичного мистецтва Київського національного університету культури і мистецтв (2011).

Щиро вітаючи Петра Михайловича з ювілеєм, бажаємо йому в доброму здоров’ї, гараздах, творчому натхненні подальшої плідної праці на ниві української музичної культури.

Михайло МИТРОВКА,
заслужений працівник культури України