Василь Циганин  народився 19 грудня 1964 року в селі Голубине Свалявського району Закарпатської області в селянській сім’ї. У 1980 році закінчив Свалявську дитячу музичну школу по класу скрипки.  З 1980 по 1983 рік навчався на народному відділі Хустського культосвітнього училища. З приємністю згадує своїх учителів Михайла Вігулу, Володимира Ларівона та інших, які постійно були в пошуках методів і прийомів розкриття багатства і розмаїтості художньо-естетичних засобів українського мистецтва, що гарантує високий виховний вплив на молодь.

Свою трудову діяльність розпочав 1983 року художнім керівником  Свалявської школи-інтернату (теперішня гімназія), де працює і нині. При Свалявському районному центрі культури і дозвілля у квітні 1991 року створив вокальний ансамбль «Чарівниця», яким керував до 1998 року. Учасниками колективу стали 12 завідувачів клубами. Ансамбль щороку брав участь у районних та обласних оглядах-конкурсах, районних святах.

У 1996 році  Василь Циганин перейшов працювати керівником літературно-пісенного ансамблю «Берегиня» бібліотечних працівників при Свалявській Центральній бібліотечній системі. Цьому мистецькому колективу віддав солідний життєвий відрізок часу. Він вдячний учасникам, із якими знаходить взаєморозуміння, можливість активно працювати, втілювати в життя свої мрії і задуми, що вони словом і ділом підтримують його у нелегкі часи. Бо лише небайдужі один до одного і спільної – української – справи можуть перемогти ті безпрецедентні виклики, що постали і постають перед кожним із нас, перед нашим суспільством і Україною.

Ансамбль «Берегиня» з його художнім керівником – своєрідна емблема відродження й розвою мистецтва народної пісні в нашому краю. Хочеться вірити, що цей процес – уже незворотній. Василь Васильович долею покликаний надихати, заряджати піснею та музикою, бо вони очищають душу людини від скверни, наповнюють ущерть смутком, а чи радістю, пробуджують почуття національної гідності. І саме в такі хвилини до уважного слухача-митця й приходить глибоке прозріння і ясне усвідомлення того, що нічого тривкішого за слово і мелодію на цьому тлінному світі немає і тримається він єдино на слові, дарованому Богом.

Нелегко йшло становлення колективу. Тільки одержимий митець зі своїми співаками-однодумцями міг подолати труднощі і домогтися свого – розкутого, в природному оточенні звучання народної пісні. Якщо задумав щось важливе зробити, то  підсвідомо почуває певну тривогу, дискомфорт, поки не доведе свій намір, задум, проект до кінця.

Пісні у виконанні народного літературно-пісенного ансамблю «Берегиня» під керівництвом В. Циганина по-справжньому хвилюють людей, виховують їх у дусі патріотизму й безмежної відданості незалежній соборній Україні, приносять естетичну насолоду, відкривають омріяний світ, що кличе в незвідану далечінь.

З 2002 року Василь Циганин паралельно керує народною художньою бригадою «Голубинська борона» і як сопілкар з 1985 року – учасник народного фольклорного колективу «Свалявські музики»  та співає в народному хорі  імені Мирослава Чайковського. Грає на кількох музичних інструментах – скрипці, баяні, контрабасі, сопілці. Коли в його руках сопілка, то він нагадує Лукаша з драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки.

Василь Васильович не лише закоханий у музику та пісню. На «замовлення душі» він пише вірші, любить поетичне слово, тонко відчуває його красу, вміє зацікавити читача. Багато з його поезій стали піснями. Так, у 2000 році вийшла перша збірка авторських творів  «Коли душа співає» з репертуару народного літературно-пісенного ансамблю «Берегиня», а у 2003 році побачила світ його друга збірка «Мелодії отчого порога». Кожна пісня В. Циганина – це вистражданий крик душі, заклик до подолання байдужості, черствості. У його творах відчуваєш світле поривання до чогось величного, одухотвореного. Вони привертають увагу своєрідністю світовідчуття та образного мислення, легко вгадуваним авторським почерком.

Працюючи над музичним матеріалом, він наче готує подарунок слухачам. І робить усе, що в його силах, аби їм сподобалося. Думка про те, що пісня може торкнутися серця людини і змінити її життя на краще, додає йому снаги у роботі. Шліфуючи музичні твори, він якось розмірковував: «Хочу привнести в пісню щось глибоко своє, індивідуальне, пережите і передумане, щоб людина, почувши мою пісню, замислилася про своє божественне призначення, стала добрішою, щоб у її душі розквітала любов до своїх ближніх, до світу, до України».

Життя В. Циганина як справжнього патріота рідного краю опромінене народною піснею. Тому з великою відповідальністю і захопленням здійснює обробки пісень «Прийди, прийди, милий мій», «Ой на горі, на груночку», «Іванку, Іванку», «Співам собі, співам» та ін.

При відборі поетичних текстів поетів, щоб покласти їх на музику, В. Циганин виявляє вимогливість і художній смак, добру обізнаність із народною пісенністю. Його твори сповнені любов’ю до рідного краю,  природи, розкривають глибокі і світлі людські почуття, в яких звучать мелодії душі народної. Його авторські пісні викликають зацікавлення серед любителів музики і співу, учасників художньої самодіяльності. Духовне багатство В. Циганина виявляється передусім у красі та багатстві його віршованої мови – образної, барвистої, поетичної і створеної ним музики.

Він любить писати музику на ті поезії, в яких змальовано ідеальну для людини модель, де панують гармонія людини і природи, людини і мистецтва, людини і Бога. Оспівуючи людську природу і стверджуючи, що життя прекрасне, митець упевнений, що світ врятує Любов («Ми дякуєм, Боже, Тобі», «Соборна Україно, розквітай!», «Коли душа співає», «Спів трембіти» та ін.).

Він вважає своїм кредо творити музику, глибоко пов’язану з народною пісенністю, що навчає мислити художніми образами, зрозумілими і близькими широкій публіці. Тому народне начало становить основну, найхарактернішу прикмету власної художньої манери, творчої індивідуальності. Це помітно у безпосередній близькості до різноманітних пісенних жанрів. Осягнення народного складу мислення дозволяє йому вільно перетворювати загальні принципи музичного фольклору, органічно поєднувати засоби професіональної та народної музики. Її мелодичне багатство є тим ґрунтом, на якому розвивається мелодика В. Циганина.

У мелодійну ритміку його пісень органічно вплелися і музика, і пахощі полонин, і голоси птахів, а разом із тим і прихована радість, і трепетне передчуття щастя. У піснях вловлюєш своє духовне осяяння та відчуваєш у них життя своєї душі, свою долю і долю загальнолюдську. Пісні щирі, співзвучні поетичній душі слухача й надовго залишаться у його вдячній пам’яті.

Чесність і порядність, совість і працьовитість ніколи його не зраджували. Василеві Васильовичу вірно допомагає природжена, зворушлива, виняткова безпосередність, закоханість у пісню та музику буквально приголублюють до нього всіх, хто гарний серцем. Та й зачерствілих він отеплює. Він постійно зберігає в собі романтику душі, чистоту помислів, власне, залишається людиною. Саме на сцені він почувається по-справжньому господарем, щасливцем долі. Залунає злагоджена пісня – і він на межі блаженства: розпогоджується, ясніє його привітне обличчя. Стоячи з ансамблем, він немов із піснею та музикою злітає у високості, як жайвір, дослухається, як вона звучить на землі. А звучить вона, як він того й жадає, піднесено, щиро, у своїй первозданній красі, як її створив і доніс у наші дні народ. І в такі миті, заполонені співом учасників ансамблю, в яких співає не тільки серце, а й усе єство. Заряджені їх непідробним оптимізмом, слухачі, не змовляючись, перевтілюються у співаків і разом із ними дружно підхоплюють пісню.

Творчу палітру колективу він не обмежив піснями про кохання, колядками, щедрівками, авторськими піснями, а до його репертуару включив пісні патріотичного звучання – стрілецькі, повстанські, про воїнів УПА, які хоробро боронили Україну, воюючи супроти сталінської і гітлерівської людоморних систем.

Він радіє, що на Закарпатті непогано збережено самобутнє фольклорне, декоративно-ужиткове мистецтво, яке бере витоки із сивої давнини. Але нам треба, вважає він, турбуватись про те, щоб вистояти перед наступом всезагальної урбанізації, щоб виховати небайдужу особистість-громадянина, що треба підтримувати молодих, талановитих митців. Якою буде Україна – залежить тільки від нас, нашої духовності, ставлення один до одного, взаємної поваги і любові. Василь Циганин справедливо наголошує, що пісні увібрали в себе один із найбільших проявів духу українського, якому належить провідна роль у розвитку народного мистецтва. Не забуваймо, що держава багата власною культурою. Без відродження, розвитку культури й мистецтва не може бути соціально-економічного розвитку України.

Василь Циганин як митець дарує людям радість і тепло, опіку і приємне спілкування. Він свято вірить: якщо свою роботу виконувати з любов’ю, то взамін матиме безмежну людську вдячність, яку не так легко здобути. Але він її здобув і має. Його характеризують такі якості, як велика працелюбність, доброта, щедрість, почуття гумору, безкорисливість і принциповість, високий професіоналізм у роботі. Певно, це й стало поштовхом, що він закінчив у 2007 році відділ музичного мистецтва Мукачівського гуманітарно-педагогічного інституту. У нього назавжди збереглося шанобливе ставлення до учителів Федора Турянина, Федора Князева та інших, які сприяли освоєнню ним фахових секретів, розширювали обрії розуміння мистецтва.

Оскільки Василь Васильович толерантний і водночас принциповий у професійних і морально-етичних питаннях, коли він спілкується чи сперечається, від нього віє щирістю, прагненням допомогти людині, а вона тим часом збагачується і знаннями, і досвідом, і життєвою правдою.

Працюючи художнім керівником у Свалявській гімназії, В. Циганин у своїй роботі велику увагу приділяє вихованню в учнів української ідеї, добре знаючи, що вона передусім закодована у рідній мові, фольклорі, культурі, художній літературі, історії нашого народу, його мистецтві та інших національних традиціях і звичаях. Насамперед вони є першоосновою навчання і виховання кожної людини, першоджерелом українського патріотизму, високої народної моралі, національних та вселюдських цінностей – Гідності, Правди, Честі, Любові, Добра і Краси. Щедро віддаючи учням свої знання, він прагне пробудити в них усе краще – насамперед мистецький талант, захоплення прекрасним, доброту, виховує в них прагнення жити повнокровним життям.

Доля обрала його, вручивши, як посвідку, усвідомлення того, що саме на мистецькій ниві зможе він найкраще проявити себе. Упевнений, цей скромний, зовні спокійний, завжди зосереджений чоловік на досягнутому не зупиниться. Гадаю, грандіозних планів у нього неміряно. І вони здійсняться, бо він послідовний і наполегливий. Він переконаний: якщо довго і, найголовніше, з душею робиш свою справу, то отримуєш і моральну, і певну матеріальну віддачу. Головне – стабільно приносити людям радість. 

Бажаємо йому успішної реалізації творчих задумів, нових поетичних та пісенних здобутків.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України