Що можна було зробити за часів незалежності України, Іван Хланта показав на прикладі роботи Обласного організаційно-методичного центру культури. За згаданий період написано, підготовлено й опубліковано такі фундаментальні видання, як «Закарпатський вертеп» (1995), «Овиди дивосвітів» (2000), «Вчора була неділенька: Народні пісні з голосу Михайла Глюдзика» (2001), «Ой видно село» (2003), «Пісні Іршавщини» (2005), «Розвиток аматорського мистецтва Закарпаття» (2008), «Співайте Богові нашому, співайте» (2008), «Народні пісні українців Банату (Румунія)» (2009), «Карпатська Україна у піснях, легендах, переказах, бувальщинах та літературних творах» (2009), «Легенди та перекази Міжгірщини» (2010), «Методика збирання фольклору» (2011), «Заклади культури клубного типу Закарпатської області у цифрах і фактах» (2012), «Пісня – то моє життя» (2013), «Заклади культури клубного типу Закарпатської області. Посада – методист» (2013), «Заклади культури клубного типу Закарпатської області. Керівники» (2013), «Приборжавське весілля» (2014), «Пісня над Дунаєм» (2014), «Пісенна хвиля Оглядова» (2015), «Заклади культури клубного типу Закарпатської області. Народні та зразкові аматорські колективи» (2015), «Казки та легенди з-під Хустського замку» (2016) та ін. Ці унікальні найповніші зібрання народних пісень та казок стали вагомим внеском в українську фольклористику. Вони стверджують єдність нашого народу. Коріння єдине, і почуття краси, любові до рідної землі генетично закладено в кожному, хто народився в Україні.

З квітня 2003 року, відзначив фольклорист Іван Хланта, щоквартально випускається журнал  «Культурологічні джерела». Його структура дозволяє висвітлювати увесь спектр діяльності галузі культури, зокрема щодо збереження в області народної творчості. Вартим уваги є те, що під рубрикою «Таланти краю» лише за два роки було оприлюднено і представлено широкому колу читачів понад п’ятдесят визначних носіїв народнопоетичної творчості з Іршавського, Свалявського та Тячівського районів.

Саме за роки незалежності кілька письменників та митців Закарпаття за свої талановиті твори стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка. Серед них Іван Чендей, Петро Скунць, Дмитро Кремінь, Петро Мідянка, Мирослав Дочинець, а також художники Юрій Герц, Андрій Бокотей та Володимир Микита і різьбяр Василь Сідак.

Іван Хланта наголосив, що за роки незалежності ми дочекалися висвітлення в основному правдивої історії України, її літератури, культури та мистецтва. Російську літературу творило половина етнічних українців. Досить назвати геніїв із українською кров’ю, як Микола Гоголь, Федір  Достоєвський, Микола Некрасов, Микола Чернишевський, Василь Наріжний, Володимир Короленко, Володимир Маяковський, Микола Лєсков, Антон  Чехов, Корній Чуковський, Анна Ахматовата, Михайло Зощенко та ін. Костянтин Паустовський не тільки народився в Україні, а й походив зі славного роду Сагайдачних. «Я пишу по-російськи. Але я виріс в Україні, − нагадував письменник. − Усе життя я ношу в собі велику любов до українського народу, краси української землі, до її мистецтва, до її міст і сіл, річок і полів, левад і гаїв, до чудових українських дітей – тих маленьких хлопчиків і дівчаток, серед яких минуло моє дитинство…».

Практично всю другу половину ХVІІІ ст. (1746−1798) на чолі Петербурзької Академії наук та всіх її наукових установ стояв уродженець Чернігівської губернії Кирило Розумовський (1728−1803). Мати Михайла  Шолохова була українка з Чернігівської губернії. Художник Ілля Рєпін не тільки по крові українець. Своє українство доводив і словом, і ділом. Художник Іван Крамськой, композитор Петро Чайковський теж українці. Керівник Кубанського народного хору Віктор Захарченко – українець. У російському «Хорі північної пісні» серед хористів третина українців, які проживають біля Онезького озера.

Студентам цікаво було довідатися, що відомі на цілий світ славні українці є конструкторами і винахідниками космічних кораблів. Так, Микола Кибальчич, котрий першим у світі накреслив схему ракетного апарата, народився на Чернігівщині, Юрій Кондратюк – на Полтавщині, усесвітньо  відомий Сергій Корольов – на Житомирщині, а Костянтин Ціолковський хоч і народився в селі Іржевськ Рязанської губернії Росії, проте походив із роду запорізьких козаків (Наливайків).

Багатьох наших учених несправедливо позбавлено українського походження – їх і досі іменують російськими, а саме: педагога Костянтина Ушинського, філософа Памфіла Юркевича, легендарних  антрополога Миколу Миклухо-Маклая, спортсмена-борця Івана Піддубного, Генерального секретаря ЦК КПРС, генератора Української Незалежності Михайла Горбачова та ін.

За проектами архітектора Миколи Гребінки, брата видатного українського  письменника Євгена Гребінки, у столиці російської імперії Санкт-Петербурзі започатковано масове будівництво, внаслідок якого збудовано третину міста.      

Названо лише незначну частину українців, розумом, талантом, енергією яких творилася світова слава Росії. «Україна має велику історію і її необхідно знати й утверджувати», − наголосив науковець Іван Хланта. Він переконливо стверджував:  нашій владі необхідно добре усвідомити, що народ у світ веде культура, мова, література як націєтворчі речі. Будемо сподіватися, що здобута незалежність допоможе побороти все заржавіле та прогниле. Багато добрих справ зроблено за 25 років, але поки що не реалізована українська ідея, не відродили Україну в Україні. Українська мова ще не запанувала в усіх сферах суспільного життя. Натомість набуває поширення російська мова, російська церква, російські канали телебачення, російська книжка, російська пісня тощо. Треба, щоб нарешті Україна, український простір належали українцям.

 Леся СЛИВКАНИЧ,
викладач української мови та літератури

Ужгородського торговельно-економічного коледжу