Школу закінчила в Угорщині, де на той час служив батько. Завдячує їй за те, що саме там став проявлятися її талант як організатора та сценариста. Щотижня готували тематичні вечори, а щомісяця – концерти. На цих масових заходах декламувала вірші, співала і танцювала, розробляла ескізи костюмів однокласникам. Часто виступала перед військовослужбовцями на  виїзних концертах, організованих дирекцією школи. Найбільше запам’яталася Маріанні роль Снігуроньки. Напевно тому, що це була її перша роль.

У 1988 році вступила до Ужгородського культурно-освітнього училища на режисерський відділ, де викладачем режисури був Михайло Микулець. Саме йому вдячна за науку, бо вміє імпровізувати на сцені, вживатися в образ, робити режисерський аналіз, писати постановочний план, монтажний лист. Запам’яталася і викладач клубознавства Ірина Кордобан, яка навчила творчо підходити до написання сценаріїв.

Після закінчення училища разом із найкращою подругою поїхала на роботу до Сваляви, де потрапила у прекрасний Палац культури і техніки Свалявського лісокомбінату. Це був наче прекрасний сон… Велика сцена, костюмерний цех, багато колективів художньої самодіяльності, концерти – цей чудовий час неможливо забути. Була призначена на посаду методиста, а згодом переведена у профком лісокомбінату на посаду діловода.

Через рік вийшла заміж, адже у Сваляві знайшла не лише роботу, а й зустріла чоловіка, якого покохала на все життя. До слова, він працював в Ужгороді у кінофікації. Незадовго народила первістка, а у 1994 році – другого сина. На жаль, на попередню роботу повернутися не вдалося, тому певний час разом із чоловіком працювала у Свалявській школі-інтернаті. Згодом синочки підросли та пішли до школи, де працювала мама. Так і доглядала своїх діток і вдома, і на роботі. Весь час намагалася приділяти їм більше уваги.

Оскільки Маріанна Володимирівна не працювала за спеціальністю, то весь час мріяла про роботу, пов’язану з нею, думала про якісь зміни в житті, бо улюбленої роботи їй не вистачало, наче повітря.

Невдовзі у 2002 році пролунав телефонний дзвінок і Маріанну запросили до районного будинку культури керувати народним аматорським театром. Не роздумуючи, відразу ж погодилася.

У цьому ж році вступила до Київського національного університету  культури і мистецтв, який закінчила з відзнакою та отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Театральне мистецтво» і здобула кваліфікацію – режисер драматичного театру.

Треба згадати, що театральний колектив було створено ще у далекому 1963 році. Звання «народний» отримав у 1970 році.

За період керування театром здійснила постановки п’єс: «Хто сміється – тому не минеться» Івана Тендетникова, «На чужий коровай очей не поривай» Антона Велисовського, уривки із п’єс «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Добродітель превишаєт богатство» Олександра Духновича, із творів «Мати» Олександра Довженка та «Наймичка» Тараса Шевченка тощо.

Головна мета Маріанни Володимирівни як режисера – зацікавити глядача щирою акторською грою, новими постановками, доносити основну думку твору та позитивно вплинути на кожного присутнього у залі, а найголовніше, щоб від споглядання глядач отримав естетичне задоволення.

Народний аматорський театр – постійний учасник Обласного фестивалю драми імені Всеволода Майданного (нині Обласний фестиваль самодіяльних театральних колективів імені Всеволода Майданного), який проводиться у місті Хуст.

У 2005 році колектив народного театру за постановку імпровізації «Новорічна феєрія» отримав диплом першого ступеня, а режисер театру Маріанна Попович стала переможцем у номінації «Краща жіноча роль».

У 2007 році – диплом другого ступеня за постановку вистави «Бувальщина» Антона Велисовського.

У 2012 – диплом третього ступеня за уривок із п’єси «Маруся» Сімона Сільвая і черговий раз підтвердив звання «народний».

Плідним був і 2010 рік. Вона стала переможцем у номінації «Краща режисерська робота» за виставу «Добродітель превишаєт багатство» за однойменною п’єсою  Олександра Духновича.

Схвально відгукнулися члени журі і у 2014 році, коли народний театр Свалявського районного будинку культури у Хусті представив уривок із твору «Наймичка» Тараса Шевченка. А Маріанна Попович за роль Ганни здобула перемогу у номінації «Краща жіноча роль».

Режисером театру створено гумористичний дует під назвою «Свалявські кумоньки» у складі Маріанни Попович та Світлани Дербаль. Він популярний на Свалявщині і за межами району, кумедні ситуації, в які попадають дві кумоньки викликають у глядачів щирі посмішки. Оригінальні тексти для дуету пише вона сама. «Свалявські кумоньки» і нині неодмінні учасники концертів, свят міста, гастролюють по санаторіях району.

У колектив районного будинку культури прийшли молоді, талановиті методисти і це дало змогу створити ще один новий дует «Кумоньки» у складі Ліліани Годі та Каріни Галеги, який також вирізняється дотепним гумором та яскравими образами.

Також розробляє сценарії проведення урочистих подій у місті та селах району, новорічних свят, концертів, займається оформленням та оздобленням сцени до різноманітних заходів тощо. Одним словом – чудовий організатор культурно-масової роботи у районі.

Щороку народний аматорський театр виступає перед глядачами із постановками ігрових програм для дітей і святковими програмами: «Святий Миколай-Чудотворець», «Новорічна феєрія», «Міс-Снігуронька», «Казкові пригоди Діда Мороза» тощо.

Вона є незмінною ведучою щорічних свят: День міста та  «Запалення вогнів Новорічної ялинки».

Маріанна Володимирівна не лише здібна актриса і вдумливий режисер, але й чудова співачка. Нині – учасниця народного аматорського хору імені Мирослава Чайковського, народного аматорського вокального ансамблю «Чарівниця», солістка народного аматорського фольклорного колективу «Свалявські музики», які діють при Свалявському районному будинку культури.

У 2012 році проходив обласний огляд-конкурс методичних кабінетів. З цієї нагоди нею був розроблений сценарій під назвою «Один день із життя методичного кабінету». Робота увінчалася успіхом. Методичний кабінет Свалявського районного будинку культури зайняв друге місце.

У 2015 році почала писати новий сценарій «Невигадана історія із сільського життя», за основу якого взято сільські будні. У центрі уваги життя сільського голови, який підробляє фельдшером, а також завідувача клубу, бовташки (продавця магазину), поштарки, двох подруг, які навчаються у коледжі мистецтв та однієї паніки, тобто, жінки голови села, яка поїхала в Італію на заробітки. Однак дописати його не встигла. Завадили воєнні дії на Сході України, було не до веселощів. Тому цілком логічно виникла ідея про сценарій патріотичного змісту. Написала його на одному подиху, бо відчула стан душі кожного громадянина, адже події на сході України нікого не залишають байдужими.

Протягом 2015 року проводився обласний огляд-конкурс районних і міських будинків культури та методичних кабінетів. Саме програму «Ми – патріоти рідної землі» і було обрано для показу. Разом із членами оргкомітету на ньому була присутня і заступник начальника управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури – начальник відділу аналізу та прогнозування соціокультурного розвитку регіонів Міністерства культури України Оксана Іонова.  Виступ був настільки цікавим, а гра методистів-акторів такою емоційною, зворушливою та правдивою, що розчулила всіх присутніх у залі. За результатами цього огляду-конкурсу найкращим в області було визнано Свалявський районний будинок культури та методичний кабінет, що працює при ньому.

У травні 2016 року на базі районного будинку культури міста Свалява, переможця обласного конкурсу, було проведено обласний семінар із патріотичного виховання. Без перебільшення показ програми «Ми – патріоти рідної землі» був кульмінаційним. Сльози бриніли на очах, комок у горлі не давав можливість промовити жодного слова, колеги не стримували емоцій, а словесну паузу заповнювали шквалом аплодисментів. Це і є визнання, нагорода для акторів та режисера.

Маріанна Володимирівна та актори народного театру – неодноразові учасники обласного фестивалю «Грайлик», що проводиться в місті Ужгород.

Колектив займає призові місця та отримує перемоги у різних номінаціях. У 2016 році театр – володар гран-прі, а Маріанна Попович – переможець у номінації «За кращу режисуру» за сюжетно-ігрову програму «Циркові пригоди Тусі та Барбарусі, а також Ірусі та Марусі».

Маріанна Попович нагороджена відділом культури і туризму Свалявської райдержадміністрації та грамотами Свалявської міської ради, грамотами та подяками управління культури Закарпатської облдержадміністрації.

Протягом останніх років Ужгородський коледж культури і мистецтв напрявляє на практику студентів у Свалявський районний будинок культури. Уже у семи практикантів Маріанна Володимирівна була керівником. Завдяки отриманим  теоретичним і практичним навичкам, вони змогли захистити практику на високому рівні.

Режисер і колектив тісно співпрацюють, репетиційний період проходить плідно. Своєю енергетикою вона заряджає акторів, вселяє в них упевненість у свої сили, разом з ними і сама виконує ролі.

До речі, у цьому році зі своїм чоловіком Василем, майором УМВС у відставці, відсвяткувала ще й срібне весілля – 25 років разом. Гордість матері – два сини, як два соколи. Старший син Володимир закінчив Харківський національний університет цивільного захисту України, де здобув спеціальність «Пожежна безпека» та працює у місті Мукачево у відокремленому підрозділі «Мукачівський загін воєнізованої охорони» регіональна філія «Львівської залізниці» на посаді старшого інструктора з пожежної техніки, газодимозахисної служби та автотранспорту. Менший – Юрій, став військовим, як і дідо. Закінчив Харківський національний університет повітряних сил (факультет зенітно-ракетних військ). У лютому  2016 року поїхав у зону АТО захищати рідну землю від загарбників. Нещодавно отримав звання старшого лейтенанта.

Так і повелося, що все життя її оточують і підтримують мужні чоловіки, що робить її сильнішою. Вона нікому не показує, як болить її серце за Україну, за сина, який тепер не з нею, а там, де стріляють, там, де небезпечно. Але вона вірить, що материнська молитва сильніша за кулі та безглузді накази вождів, вона вбереже не лише її сина, але й усіх, хто обороняє свою землю, свій народ. 

За характером вона – боєць. Не сидить склавши руки, а працює, не падає духом, а перемагає. Якщо бере участь у конкурсах, то неодмінно займає призові місця, якщо грає роль, то якнайкраще, якщо виходить до глядачів на сцену у ролі ведучої, то обов’язково з посмішкою. А найвища нагорода за її творчу роботу – це теплі відгуки та добрі слова. Тому й не дивно, що  глядачі, зустрічаючи її на вулиці, висловлюють слова подяки.

Краса її з роками не в’яне, а навпаки, розквітає, життя наповнюється новими ідеями, планами, мріями. Сенс її життя у сім’ї, в улюбленій роботі, в любові до краю, що став їй рідним!

Тож побажаємо їй великого жіночого і материнського щастя, здоров’я, наснаги, сил для нових творчих перемог.

Людмила ВЕКЛЮК,
завідувач відділу Обласного організаційно-методичного центру культури