Народився Анатолій Михайлович 15 листопада 1977 року в присілку Широкий села Нижній Бистрий Хустського району. Ще у ранньому дитинстві у хлопчика проявилися музичні здібності. Батько не став зволікати і подарував йому гармошку. Маленький Анатолій дуже скоро навчився грати і не розлучався з нею ні на день. Сусіди ще довго пам’ятали русоволосого хлопчика, який щодня сидів на подвір’ї біля батьківської хати і виконував простенькі мелодії та співав пісні. Природа наділила його ще й чудовим дзвінким голосом. Любов до пісні прищепили синові батьки. Матуся постійно наспівувала йому коломийки та народні пісні.

Коли Анатолію виповнилося десять років, батьки та молодший (восьмирічній) брат Михайлик переїхали до села Іза. Тут у юнака з’явилася можливість проявити свої обдарування, адже при загальноосвітній школі діяла музична студія, хор та два ансамблі: народних інструментів і баяністів. Анатолій брав участь в усіх цих колективах. Він полюбив сцену, з великим задоволенням виступав. З роками зрозумів, що музика – це його покликання.

Після школи творче життя юнака не закінчується. Він – учасник ансамблю народних інструментів і вокально-інструментального ансамблю Хустського професійно-технічного училища. Потім служба в армії. У вільний час займався музикою. При військовому клубі створив вокально-інструментальний ансамбль. Тож вечорами там завжди лунав спів солдатів під акомпанемент гітари, грою на якій вправно володів. Під час служби здобув професію кіномеханіка.

Після служби в лавах збройних сил почалося нове, вже доросле життя: тут  і заробітки, і сезонні роботи. Але думка про музику не дає йому спокою, і вже за два роки Анатолій створює вокально-інструментальний гурт «Плай», який існує та активно розвивається донині.

Розуміючи, що треба здобувати музичну освіту, удосконалювати свої вміння та навички, він вступає до Київського національного університету культури і мистецтв за спеціальністю «хорове мистецтво». Отут і починається справжнє творче життя студента. Це і робота в студії над авторськими піснями, участь у різних фестивалях, конкурсах, концертах тощо.

У 2004 році відбулася одна з найважливіших у житті Анатолія подія – він одружився. Цього ж року починає працювати вчителем музики  загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів с. Іза, що за декілька кілометрів від міста Хуст. Але ця робота не давала розгорітися творчій іскрі. Тому 2007 року молодий учитель переходить на посаду методиста вокально-хорового жанру Хустського районного будинку культури. Швидко вписується у творчий колектив, стає учасником народного хору вчителів району, хору народної пісні викладачів мистецьких шкіл району, вокального ансамблю «Патріоти», чоловічого квартету «Мараморош», народного фольклорного гурту «Хустяни», народного театру імені Всеволода Майданного. У театрі пробує себе не тільки як музикант, а й як актор. Зіграв кілька ролей: Івана Петрівського у виставі «Маруся-Верховинка» Августина Волошина, Тиберія у виставі «Ми теж люди» Юрія Чорі, Тиміша у виставі «Як наші діди парубкували» Володимира Канівця, Степана у виставі «Серна» Олександра Сливки тощо.

Набутий досвід допоміг йому проявити себе не тільки актором театру, а й кіно. У 2015 та 2016 роках Анатолій знявся у двох художніх фільмах – «Останній москаль–2», який з успіхом транслюється і тепер на різних каналах українського телебачення, та «Синагога» (режисер Іван Орленко), який ще не вийшов у прокат. У фільмі «Останній москаль–2» знімався разом із народним фольклорним гуртом «Хустяни», де під запальну музику розгорталися події у фільмі. З цікавістю спостерігав за роботою акторів,  за тим, як технічно побудований знімальний майданчик. А ще спілкувався з провідними акторами українського кіно Олександром Горянським, Юрієм Горбуновим та іншими. У художньому фільмі «Синагога» довелося грати єврея та відчути на собі всю ненависть нацистських окупантів до цього народу. «Особливо моторошною була сцена, коли за сценарієм фільму євреїв, яких ми грали, везли на розстріл. Важко передати відчуття, коли стоїш лицем до стіни, а позаду чуєш клацання затвора карабіна», – згадує Анатолій. 

Багатогранність талантів Анатолія дала йому можливість освоїти різні професії. Він працював відеооператором, актором, солістом, акордеоністом і ведучим майже всіх масових заходів і концертів, які проводилися і проводяться у районі. За період своєї творчої та концертної діяльності став учасником і лауреатом обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів: дипломант Всеукраїнського пісенного фестивалю імені Михайла Машкіна (Іршава, 2006), лауреат першої премії Всеукраїнського фестивалю естрадної пісні «Під небом Рівного» (Рівне, 2008), лауреат третього ступеня обласного відбіркового туру ХІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (Ужгород, 2008) у номінації «поп-музика», дипломант Всеукраїнського вокально-хореографічного конкурсу «Твій шанс» (Луцьк, 2012), лауреат другого ступеня в номінації «автор-пісняр» Першого міжнародного фестивалю мистецтв «Іван Попович збирає таланти» (2011). І це ще не повний перелік.

Захоплюючі виступи професійного артиста на Всеукраїнському пісенному фестивалі «Під небом Рівного» надовго запам’яталися не тільки глядачам, а й членам журі. І вже через три роки він був запрошений до складу журі цього фестивалю, що відкрило творчий шлях й іншим молодим артистам Хустщини, де вони постійно здобувають різні нагороди.

Анатолій Михайлович – постійний учасник районних та обласних фестивалів, які відомі далеко за межами області. Серед них: «На Синевир трембіти кличуть», «Гуцульська бриндзя», «Лемківська ватра», «Яворові гуслі», «Красне поле», «Червене вино», «Веселка над Тисою» та багато інших.

Закордонні поїздки на міжнародні фестивалі та свята теж займають вагоме  місце у творчому житті артиста. Це виступи у Польщі, Словаччині, Румунії тощо.

За професійну та творчу діяльність, вагомий вклад у мистецьке життя краю Анатолій Барна гідно оцінений і з боку влади, адже у його доробку багато подяк, грамот та Почесних грамот Хустської районної державної адміністрації та районної ради, управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації та обласної ради.

З вересня 2015 року Анатолій Михайлович займає посаду директора Хустського районного будинку культури, що є центром культурно-мистецької роботи в районі, джерелом збереження культурно-національної спадщини.

Час показав, що і ця посада йому під силу. Він винятково серйозний і відповідальний, людина комунікабельна, позитивна, моментально вміє налагодити контакти з людьми, а це колеги, працівники культури і мистецтва району, області, а іноді й усієї України, що у його роботі є дуже важливо.

З позитивної сторони відгукуються про нього і колеги. Якщо є потреба підготувати районні фестивалі, фестивалі-конкурси, творчі звіти району, провести концерти, семінари, творчі лабораторії чи інші культурно-мистецькі заходи, завжди приходять на допомогу працівники районного будинку культури. Вони з ним солідарні у всіх його починаннях.

До чого б він не брався, все робить з великою любов’ю і натхненням. Анатолій Михайлович – людина добра, чесна, невгамовна, постійно у творчому русі.

А ще він чудовий батько та сім’янин. Які ж милі та дорогі його серцю кохана дружина Богдана та двійко діток – донька Аліна і син Анатолій, які теж займаються музикою. Анатолій сподівається, що вони стануть його помічниками і послідовниками. 

Зберегти тепло рідного дому, дотримуватись сімейних традицій, які він перейняв ще маленьким хлопчиком від батьків, адже відчував у дитинстві їхню постійну підтримку, – вважає своїм обов’язком. Нині його найкращий друг і найщиріший порадник на всіх життєвих стежках та у всіх його творчих починаннях – дружина Богдана.

А ще він завжди намагається бути собою, прагне здійснювати свої мрії, бути щирим, віддавати тепло своєї душі оточуючим.

Незважаючи ні на що, творити добро – життєве кредо Анатолія, секрет його успіху. А життя обов’язково поверне все сторицею.

Людмила ВЕКЛЮК,
завідувач відділу інновацій та соціально-культурних програм,
технологій та культурно-дозвіллєвої діяльності
Обласного організаційно-методичного центру культури