Уже стало доброю традицією на Різдвяні свята в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту проводити обласний фестиваль «Коляди в Старому селі». У фестивалі, що відбувся в неділю 17 січня, взяло участь 18 колективів із багатьох районів області. Зі сцени звучали колядки, що здавна побутують на Закарпатті.

У мальовничому гірському селі Липча, що на Хустщині, 20 січня 1936 року у багатодітній, споконвічній хліборобській родині Марії та Степана Габорців народилася шоста дитина-хлопчик, якого назвали Василем.

Семирічну школу Василь закінчив у Липчі, а в 1954 році – Хустське педагогічне училище і в цьому ж році був зарахований студентом філологічного факультету Ужгородського державного університету. В університеті добре навчався, активно включався в наукову та громадську роботу студентів.

Після закінчення університету певний час працював на комсомольській роботі. Наступне життя Василя Степановича повністю віддане розвитку культури і мистецтва рідного краю. Упродовж сімнадцяти років був завідувачем відділу культурно-масової роботи, згодом – секретарем обласної ради профспілок, де займався питаннями культури, фізичної культури, спорту і туризму.

Новим етапом фахового зростання ювіляра стала робота на посаді начальника управління культури Закарпатської облдержадміністрації, яку виконував з 1983 року майже двадцять наступних років. Тут масштабно розкрилися його особлива ерудиція та організаторські здібності, які помітно позначилися на культурно-мистецькому житті нашого краю. Невтомний працелюб від природи він завжди був у вирі подій, подавав цікаві ідеї, неординарні рішення. Його могутня енергія заряджала всіх, хто потрапляв у його поле діяльності. Багато прекрасних починань, задумів та заходів, які проводилися в області, а саме:  фестивалі, конкурси, свята національних культур, творчі звіти майстрів мистецтв і художніх колективів Закарпаття в Києві, виїзди професійних та аматорських колективів за кордон, виставки творів професійних та самодіяльних художників, майстрів народної творчості, створення нових художніх колективів – зобов’язані своїм народженням саме Василеві Степановичу, його творчій сміливості.

Не буде перебільшенням сказати, що Василь Степанович дуже часто успішно виступав у ролі талановитого сценариста, режисера-постановника, поета і водночас компетентного аналітика. У той час у мистецьких установах області працювали художні ради, які були прикладом високопрофесіональної і разом із тим неупередженої, доброзичливої критики. Згадуються його виступи на засіданнях художніх рад театральних та концертно-видовищних установ, творчих звітах того чи іншого району, спрямовані на піднесення виконавського рівня нових театральних вистав і концертних програм, на поглиблення співпраці з місцевими авторами тощо. На жаль, часи змінилися і про критику нині вже навіть не згадують.

Завдяки ініціативі Василя Габорця з 1984 року на базі професійних та кращих аматорських хорових колективів була створена унікальна обласна філармонія, яка стала своєрідною творчою лабораторією для керівників аматорських хорових колективів, студентів вищих мистецьких навчальних закладів, учителів музики загальноосвітніх шкіл. Понад 12 років керував нею наш земляк, професор кафедри хорового диригування Київської державної консерваторії, народний артист України Михайло Кречко. До проведення занять запрошувалися видатні хормейстери України Анатолій Авдієвський, Олег Тимошенко, Левко Венедиктов, Андрій Кушніренко, В’ячеслав Палкін, Микола Попенко, Еміл Сокач, композитор Степан Мартон та інші.

Велике значення ювіляр надавав духовному відродженню нашого краю, створенню сприятливих умов для збирання, збереження і популяризації фольклорних надбань, поверненню в народ, створених ним духовних цінностей. Проведено велику роботу з облікування талановитих носіїв і виконавців автентичного фольклору: співаків, коломийкарів, народних гумористів, троїстих музик, майстрів із виготовлення закарпатського народного музичного інструментарію, виділялися відповідні кошти для організації експедицій зі збирання та видання фольклорних матеріалів. Крім цього, проведено низку науково-теоретичних конференцій на базі Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора, створено «Центр із вивчення музики Карпат» (керівник Віра Мадяр-Новак) та філію Всеукраїнського центру культурних досліджень при Закарпатському обласному центрі народної творчості (керівник Іван Хланта). І нині актуальною залишається думка, що для збереження фольклору можна зробити чимало, якщо об’єднати зусилля працівників культури, освіти, національно-культурних товариств, студентів вищих навчальних закладів, науковців та видавців.

Значну організаторську роботу здійснило управління культури під керівництвом ювіляра з введення в експлуатацію навчального корпусу, студентського гуртожитку та їдальні Ужгородського коледжу культури і мистецтв, Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру (нині імені братів Євгена та Юрія-Августина Шерегіїв), спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку в Ужгороді, відкриття музею народного художника України Андрія Коцки, Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв тощо.

Культурологічні процеси в перші роки незалежності України були позначені байдужим ставленням держави до культури, вона була поставлена на межу самовиживання. Керівництво управління культури обласної державної адміністрації добре усвідомлювало, що в складних економічних умовах від його оперативної діяльності в значній мірі залежить доля культури: необхідно зберегти кадри, частину з них доводилося переводити на неповні посадові оклади, а то й скорочувати, найуразливіші ділянки – народні й академічні творчі колективи, заклади культури з їх матеріальною базою, які скорочували, об’єднували з тим, із чим неможливо було об’єднати. У цих умовах необхідно було перебудовувати зміст роботи закладів культури і мистецтва, шукати нові форми і методи роботи. Василь Степанович виступив ініціатором переведення окремих закладів культури на орендні умови роботи, що дало можливість суттєво збільшити обсяг платних послуг і матеріально зацікавити працівників культури. Досвід роботи Закарпаття з цього питання був схвалений Міністерством культури України і рекомендований до запровадження в інших регіонах нашої держави.

Він із болем і розумінням ставився до людських проблем, підтримував творчі колективи, багатьох працівників культури і в, міру можливостей, допомагав їм морально і матеріально.

Після виходу на заслужений відпочинок Василь Степанович був запрошений на роботу викладачем культурології Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв. Багаторічний досвід роботи в культурі робив його лекції живими, цікавими і тісно пов’язаними з реальним життям, а загальна висока культура, ерудиція, глибокі знання з навчального предмета у поєднанні з толерантністю, вимогливим і доброзичливим ставленням до студентів дали йому змогу завоювати повагу студентської молоді і педагогічного колективу.

Ще в студентські роки в університетській багатотиражці, наукових збірниках навчального закладу, обласній пресі з’явилися перші поетичні спроби, літературознавчі роботи Василя Габорця і лише після виходу на заслужений відпочинок юнацькому прагненню до творчості сповна судилося збутися. Систематично публікує у закарпатській періодиці художній літопис про отчий край, намагаючись тримати в полі зору практично всі найважливіші сучасні культурно-мистецькі події.

Ювіляр відомий читачеві своїми виданнями: «Розвиток культури і мистецтва», розділ «Нарисів історії Закарпаття», том 3 (2003), «Талант: Документальна повість про високі особистості Срібної Землі» (2003), «Прийду на розмову: Поезії» (2005), «Скарби духовності: Публіцистика, культурологічні статті, рецензії» (2006), «Гандбольна зірка із Закарпаття: Документальна повість про олімпійську чемпіонку з гандболу Ніну Гецко» (2009), «Жива легенда нашої культури: Документальна повість про народну артистку України Клару Балог» (2010), «Поезії, публіцистичні та культурологічні статті» (2011), «Мовою серця: Поезії, культурологічні статті» (2013) та «Служителі Мельпомени: Статті, нариси» (2015), за яку автор отримав обласну премію імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв у номінації «Критик-театрознавець» за 2015 рік.

Разом із виданими книжками в попередні роки – це солідний творчий доробок. Шанувальники поетичного слова звернули увагу на його творче зростання, вагомість тематики і проблематики. Автор у пошуках способів і засобів самовираження знаходить дорогу до читача, не вигадує героїв, знаходить їх у життєвому водоверті. Героєм його творів є людина, яка понад усе любить Україну, свій рідний край, вболіває за їхню долю. Поезія його щира, довірлива, хвилює читача, у ній чітко проступає повага до людей, вона не тільки зігріває серце, але й звеличує душу. Поезіям Василя Габорця властивий народнопісенний характер. Чимало його віршів покладено на музику відомими закарпатськими композиторами Миколою Попенком та Петром Матієм. Видані друком збірки «Криниця щастя» (2007) та «Чарівний віночок» (2015) стали надбанням колективів художньої самодіяльності та індивідуальних виконавців, а кращі твори увійшли до репертуару Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, творчих колективів Ужгородського коледжу культури і мистецтв та інших і отримали визнання глядачів.

Василь Степанович не був кабінетним чиновником, дуже часто перебував у гущі подій. Він добрий і надійний друг, уміє шанувати і прислухатися до чужої думки, завжди готовий допомогти колегам у вирішенні злободенних питань, а його активність і сьогодні не залишає байдужим, змушує постійно самовдосконалюватися.

Працелюбність, життєва мудрість і діловитість створили ювіляру заслужений авторитет і повагу серед працівників культури і мистецтва нашого краю. Багаторічну сумлінну працю Василя Степановича гідно пошановано високими державними нагородами – за вагомий особистий внесок у розвиток культури йому присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України», нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня. Крім цього, він обирався членом Центрального комітету профспілки працівників культури України та головою комітету з питань соціальної інфраструктури Карпатського Єврорегіону.

Вельмишановний Василю Степановичу, нехай усе задумане збудеться, омріяне здійсниться. Добра Вам, здоров’я, щедрої і світлої долі, спокійного творчого довголіття.

Михайло МИТРОВКА,
заслужений працівник культури України