ВИЗНАНА НАРОДОМ АРТИСТКА

З нагоди 80-ліття від дня народження Віри Баганич

Віра Степанівна Баганич (за чоловіком Гамага) народилася 5 квітня 1937 року в смт Воловець Закарпатської області в багатодітній родині, де була найстаршою донькою. Музичні здібності успадкувала від батьків. З дитинства багато співала. До концертної діяльності її залучила Катерина Мадяр – керівник хору, який працював при клубі. У 16 років В. Баганич здобула перемогу на Закарпатському обласному конкурсі народної самодіяльності, у 23 роки – отримала диплом І ступеня на Республіканському огляді-конкурсі самодіяльного мистецтва України. 1961 рік став доленосним. Головний диригент Державного заслуженого Закарпатського народного хору Михайло Кречко запросив виконавицю до кращого колективу області, де вона відразу стала однією із провідних солісток. М. Кречко високо цінував музичне обдарування талановитої співачки. Він зазначав: «Такі голоси, як у Віри Баганич, Клари Лабик, Олени Поляк – народжуються раз у 50 років!» В. Баганич збагатила репертуар хорового колективу музичним фольклором Воловеччини. Її колоритна народна манера виконання та знання рідкісних народних пісень зацікавили визначного вченого-етномузиколога Володимира Гошовського, закарпатських композиторів-корифеїв. Пісні, записані від Віри Баганич, увійшли до збірника «Українські пісні Закарпаття» Володимира Гошовського, стали основою обробок народних пісень Дезидерія Задора, Іштвана Мартона, Михайла Кречка, Миколи Попенка та інших.

За складом обдарування Віра Баганич тяжіла до драматичних образів та народної балади. Глибокий альтовий тембр голосу в поєднанні з природною музикальністю, бездоганним володінням голосу та високою емоційністю дозволяли правдиво розкривати колізії сюжету і пропускати через душу напружену драму. Соло Віри Баганич втілювало трагедійність і глибокий психологізм, допомагало осягнути величну красу народного генія та незмінно справляло сильне враження на слухачів.

Разом із Закарпатським народним хором співачка концертує по всьому Радянському Союзі та країнах Європи, отримує заслужене визнання, стає окрасою хору. Вона проходить шлях професійного зростання: відточує майстерність, здобуває диригентську освіту.

Однак з від’їздом М. Кречка наступають зміни. Новий керівник хору переглядає репертуарну політику: з ідеологічних міркувань закарпатську народну баладу витісняє поверхневими піснями радянської тематики та російськими піснями. Це спричинило до творчого конфлікту та виходу В. Баганич із Закарпатського народного хору (1979). Сильний характер і підтримка сім’ї допомогли їй пережити критичний етап життя і реалізуватися в іншій сфері. Період роботи в системі готелю «Інтурист-Закарпаття» (1979–1995) зміцнив переконання співачки, сформовані під впливом справжніх шанувальників закарпатського народно-музичного мистецтва – Д. Задора, І. Мартона, М. Кречка. У ній продовжує жити унікальна виконавиця народних балад. У 1980–1990-х роках В. Баганич захопилася ідеєю записати та зберегти закарпатські народні пісні, старовинні балади свого роду і співочого верховинського краю, що стало би достойним внеском у музичну культуру Закарпаття.

Для підтвердження автентичності народних пісень свого репертуару та для полегшення їх нотувань – разом із працівниками Воловецького районного будинку культури Марією Малильо та Іваном Щербеєм фіксує носіїв народної традиції на магнітофон, здійснює низку експедицій у села Тишів, Завадка, Розтока, Верхні Ворота, Перехресне та Кічерний Воловецького району. У 2001 році видає збірник «Співає Віра Баганич». До нього разом із Леонтієм Ленартом (цимбали) та Юрієм Філіпом (басоля) записала і видала у Києві однойменну аудіокасету. Після майже двадцятирічної перерви Віра Баганич повернулася в музичне мистецтво, відновила концертне життя. Вона виконує закарпатські балади в Чехії, Словаччині, Польщі, Угорщині та Румунії. У 2012 році відзначена дипломом і грамотою V Всесвітніх бойківських фестин, стала членом творчого об’єднання «Письменники Бойківщини». В. Баганич – почесний громадянин Воловця та народна улюблениця усього Закарпаття. Вона має багато шанувальників. Адже у своєму житті самобутня і неперевершена співачка виконує важливу місію – дарує радість спілкування з високим і справжнім мистецтвом, захоплює людей красою закарпатської народної пісні та не дає забути якого ми роду. Поняття «вічне» і «прекрасне» невід’ємні від творчості Віри Баганич.

Понад півстоліття Віра Степанівна є кращою виконавицею балад Закарпаття. Вони увійшли до «золотого фонду» музичної культури краю, а її ім’я стало легендою. На диску «Понад Плаєм, Плаєм…» (2017)  представлені архівні студійні записи Львівського телебачення, датовані 1963 роком (нині викладені в Інтернет); матеріали численних грамплатівок періоду 1960–1970-х років, звукозаписи касети «Співає Віра Баганич» (2001), архівні матеріали Закарпатського обласного радіо та записи концертних виступів останніх років. На основі багатої і різноманітної музичної палітри закарпатських народних пісень, що охоплюють значний проміжок часу, яскраво вимальовується творчий портрет Віри Степанівни.

Для цілісного сприйняття альбому музичні треки скомпоновано за принципом контрасту. Однак враховано важливість окремих пісень. Своєрідною заставкою стали балади «Під дубиною, під зеленою» та «Гей, пливе кача по Тисині». Перша – визначила долю Віри Баганич: з нею співачка стала провідною солісткою Державного заслуженого Закарпатського народного хору й утвердилася як неперевершена виконавиця балад. Друга, що віднайдена і збережена Вірою Баганич, перетворилася на важливий символ українства. Перейнявши «Гей, пливе кача по Тисині» від мами, співачка першою виконала рідкісну баладу на професійній сцені, у 60–70-х роках ХХ ст. зробила її відомою, а у 1972 році записала на платівку Всесоюзної фірми «Мелодія». Згодом, як згадувала співачка, на святі коломийки у Волівці цей твір занотував від неї керівник гурту «Піккардійська терція». У новій талановитій обробці прониклива та глибока прадавня балада Закарпаття перетворилася у 2014 році на народний Реквієм Небесній Сотні.

Основну частину альбому утворили два блоки народних пісень, згрупованих за хронологією звукозаписів. Спочатку увазі слухача пропонуються архівні матеріали 1960–1970 років, які включають обробки, створені закарпатськими композиторами Іштваном Мартоном, Михайлом Кречком, Миколою Попенком і Петром Раком у переважній більшості на мелодії, записані від Віри Баганич та призначені для її виконання. Основну і найбільшу частину альбому склав другий блок – звукозаписи 2001 року, які готувалися для аудіокасети «Співає Віра Баганич». Нотний матеріал до усіх звукозаписів опублікований у збірнику «Співає Віра Баганич» (Ужгород, 2001).

Географія пісень чітко визначена: домінують народно-музичні твори Воловеччини і в незначній кількості зустрічаються народнопісенні зразки прилеглої до неї Міжгірщини. Як зазначала сама виконавиця, вона співає лише ті пісні, які народилися там, де і вона. Адже в цьому випадку Віра Степанівна безпомилково відчуває народну манеру співу, властиву лише цьому регіону, і природно її відтворює (адже основу репертуару складають народні пісні, які засвоїла від мами та тітки). З метою відображення діалектної вимови, назви пісень включають етнографічну фонему («ы», що означає тверде «и»).

Розмаїття народно-музичних жанрів, зафіксованих на диску, включає лемківські співанки (притаманні Воловеччині), «співані» з Міжгірщини (коломийки, перетворені з танцю в ліричну пісню), колискові, весільні та рекрутські пісні, світські колядки, церковні коляди, приспівки до танців «волошин», «тропоти», народні пісні з різнонаціональними впливами: румунським, словацьким, угорським, що для Закарпаття характерно. Але головна увага концентрується на баладах (за народною термінологією – «довгих співанках»). Вони – різного змісту: міфологічні, історичні, побутові, ліричні та балади на коломийковій основі – так звані балади-новини. Неповторність творчої індивідуальності Віри Баганич власне і проявляється у вірності жанру балади. Все решта – цікаве й оригінальне, але допоміжне.

Диск «Понад Плаєм, Плаєм…» представляє Віру Баганич у двох іпостасях: як талановиту виконавицю та як справжнього збирача фольклору. Захоплення співом народних пісень пробудило в ній інтерес до збирацької роботи. Завдяки цій діяльності вона віднайшла рідкісні зразки пісенного фольклору і зберегла для нащадків зріз народнопісенної культури Закарпаття першої половини ХХ століття. Цей вчинок гідний поваги та подяки сучасників і прийдешніх поколінь.

Віра МАДЯР-НОВАК,
методист І категорії відділу міжнародних зв’язків
у галузі культурно-освітньої діяльності та народної творчості
Обласного організаційно-методичного центру культури, етномузиколог