Іван Васильович Керецман народився 7 жовтня 1933 року в селі Зарічово на Перечинщині, де в 20-х роках минулого століття певний час працювала вчителькою талановита поетеса Марійка Підгірянка. Пізніше він покладе на музику такі її вірші, як «Ганусина пісня», «Школа», «Грай, бджілко», «Смерічка», «Калина». Твори М.Підгірянки та книги українських авторів стали фундаментом для формування світогляду юного музиканта.

 Після закінчення у 1948 році семирічки, навчався на бухгалтерському відділенні Ужгородського торговельного технікуму. Самотужки навчився грати на кількох музичних інструментах. У 1954 році, після закінчення  диригентських курсів у Львові, почалася активна творча диригентська, композиторська та музично-педагогічна діяльність.

З відзнакою закінчив диригентський відділ Ужгородського державного  музичного училища (1966) та Львівську державну консерваторію ім.М.Лисенка (1978) (нині Львівська національна музична академія імені М.В.Лисенка). Як у школі, так і вищому навчальному закладі він любив навчатися, і знання, які здобував, приносили йому справжню втіху. Радіє, що вчителі виявляли терпеливість, доброту і вивели його в омріяний світ мистецтва.  Матеріальні труднощі тих часів не відбили в нього ні бажання до навчання, ні любові до отчого краю, до рідної пісні, яку судилося нести в народ протягом усього свого життя. Саме завдяки таким людям, як Іван Керецман, їхній наполегливій роботі розуму і серця залишається надія і віра на краще життя українського духу, українського мистецтва. Маємо справу з талановитою людиною у кількох іпостасях. Насамперед, він сповна був відданий педагогічній роботі. Спочатку – на Перечинщині, потім  – Свалявщині, а з 1956 року – на Воловеччині. Викладав співи у середніх школах та музично-теоретичні предмети у Воловецькій дитячій школі мистецтв. Він виховав понад 1000 юних музикантів, чимало з них у різні часи продовжували навчання в середніх і вищих навчальних мистецьких закладах, а деякі на все життя стали музикантами-професіоналами.

Толерантний і доброзичливий Іван Керецман умів знайти слова, які змушували задуматися над музикою, мистецтвом як цілющим джерелом для слухачів. Переконливо і доступно вчив розуміти і відчувати красу музичного мистецтва. Він умів на найпоширеніші  й актуальні завдання давати лаконічні відповіді, покликані задовольнити цікавість і заохотити до нових пошуків і занять.

Кому довелося працювати чи навчатися в Івана Васильовича відзначають його душевну чистоту й силу духу, гармонію краси внутрішньої та зовнішньої, серйозність, надійність у товаришуванні, вірність, мудрість, саможертовність, терплячість, освіченість, чесність із собою і людьми, уміння слухати й розуміти, уроджену інтелігентність, проникливий ліризм світогляду, дитячу закоханість у красу навколишнього світу, самостійність, незалежність.

Учні не забувають свого вчителя. Вони щиро вдячні йому за людяність, чесну працю і самовіддане служіння мистецтву, якому віддає всі свої знання і досвід, не шкодує ні сил, ні дорогоцінного часу. З теплотою згадують про свої зустрічі з Іваном Керецманом і про своєрідні уроки життя, які почерпнули від нього. Усі вони одностайно відзначають, що Іван Васильович всякчас сприяв розкриллю їх талантів, був їх довіреною особою, відстоював інтереси молодих митців. Його вихованці активно працюють на ниві музично-педагогічної та концертно-виконавської діяльності в різних регіонах України. Насамперед, це – Василь і Григорій Курцеби – солісти Івано-Франківської обласної філармонії; Іван Цуцей – директор дитячої музичної школи міста Славське Львівської області; Мар’яна Шелевер – піаністка, живе у місті Рівне; Іван Чекан – баяніст і викладач Нижньоворітської дитячої музичної школи і Воловецької дитячої школи мистецтв; Василь Безпалько – акордеоніст, викладач Мукачівського державного університету та інші.

Нині педагог перебуває на заслуженому відпочинку.

Займатися музикою – це улюблена справа Івана Васильовича, яку він добре знає. Його першими вокально-хоровими збірками були «Над Карпатами» (1996), «Вручаніє» (2003). Шанувальникам музичного мистецтва стала в пригоді й збірка «Моя Верховина» (2006), у якій подано вибрані вокально-хорові твори та обробки народних пісень.

У 2009 році Іван Керецман порадував читачів збіркою «Тихий вечір», у якій представлено гармонізацію різдвяних мелодій для хору/ансамблю без супроводу. Залежно від складу виконавців чи не кожна мелодія подається в п’яти варіантах, зокрема для мішаного хору (сопрано, альт, тенор, бас); триголосся (сопрано, альт, баритон). Однорідний склад має чотириголосся (сопрано І і ІІ, альт І і ІІ / тенор І і ІІ, бас І і ІІ); триголосся (сопрано, мецо- сопрано, альт/ тенор, баритон, бас); двоголосся (сопрано, альт / тенор, бас). Мелодії записані автором на Перечинщині та Воловеччині, а також запозичені зі збірника «Коляди» (Вільнюс, 1990) та деяких інших видань.

Обробці, аранжуванню колядок чимало уваги приділяли М.Лисенко, М.Леонтович, К.Стеценко, О.Нижанківський, О.Кошиць, С.Людкевич та інші. Церковно-релігійні колядки, що стали часткою різдвяних церковних відправ і богослужінь, приваблюють Івана Керецмана значною мірою багатством і простотою їх мелодій, основаних здебільшого на народному мелосі. Для гармонізації він узяв найпоширеніші серед народу колядки, яким властиві простота, щирість тону і чуття. Це, насамперед, «Бог предвічний», «Бог ся раждає», «В Віфлеємі днесь Марія Пречиста», «В Віфлеємі новина», «Весела світу новина нині», «Витай, Ісусе», «Вселенная, веселися», «Дивная новина», «Коли звізда ясна», «Небо і земля», «Нова радість стала», «Радуйтеся, усі люде» та ін. Усього 30 текстів. Разом з іншими колядками вони приносять радість людям і належать до активного фонду української національної культури.

Іван Керецман переконаний, що виконання духовних пісень, колядок є прекрасною нагодою сягнути тонких струн людської душі, глибин її таланту. Вона пересвідчує, що немарні були настанови Ісуса Христа: дух людський живе і далі, набуваючи різних форм, проявляючись у слові, музиці, через художній образ, створений людиною.

Значна кількість його творів надрукована в музичних виданнях України, у збірках, випущених Обласним організаційно-методичним центром культури Закарпаття, у газетах, журналах та інших виданнях.

Його музичні твори характеризуються конкретністю, логічністю, послідовністю, майстерністю. Він написав  їх не заради особистої слави, а заради того, щоб нести у народ світ краси, мистецтва, українську ідею, щоб якомога більше людей відчули себе українцями. Митець понад усе любить роботу, сам творчий процес, коли з’являються раз по раз несподівані повороти думки, що торкаються струн людської душі.

До таких творів, як «Світлій пам’яті друга», «Ой вийду я в полонину»,   «Співаю я», «Весняні Карпати», «Александру Духновичу», «Цілющі джерела», «Вербиченька моя», «Березнянка», «О краю мій рідний» та інших  І.Керецман написав слова і музику. У музичних творах для І.Керецмана   тема рідного краю, України – найінтимніша, найдорожча, найзаповітніша. У його музиці є та загадкова внутрішня сила, що зачіпає усіх, що звернена до кожного, хто здатен опинитися на його емоційному регістрі, і його одкровення стають нашим одкровенням, особливо коли кожен із нас  уболіває за долю свого народу.

Іван Керецман написав цілу низку музичних творів на слова відомих поетів: О.Духновича, Ю.Бршоша-Кум’ятського, Д.Луценка, Д.Вакарова, В.Діянича, О.Улинця, В.Вовчка, В.Панченка, А.Драгомирецького, А.Арсірія, М.Лакатош, С.Сороки, М.Ткача та інших. Його твори на слова згаданих поетів близькі своїм єством духові народної творчості в її ідейно-образних, художніх, стильових та емоційних проявах.

Іван Керецман – багаторічний керівник хору Воловецького лісокомбінату, одинадцяти хорів і вокальних ансамблів Перечинського, Свалявського і Воловецького районів. У 1977 році з ініціативи та за активної  участі тодішнього директора Воловецької дитячої музичної  школи (нині школа мистецтв) та викладача цієї школи Івана Керецмана був створений камерний хор. Незмінним його керівником є Іван Васильович. Хор часто виступав як основний учасник на авторських концертах керівника колективу у Волівці, Ужгороді, по телебаченню, на радіо, був першим виконавцем хорових оригінальних творів та обробок народних пісень Івана Керецмана. Про згаданий колектив чимало було опубліковано відгуків, рецензій та повідомлень в обласних газетах «Закарпатська правда», «Молодь Закарпаття», районній газеті Воловеччини та в інших засобах масової інформації. Приємно згадати, що 21 червня 1997 року «Всесвітня служба радіо України» у передачі «Музичні зустрічі» передала концерт Воловецького камерного хору, який прозвучав на цілий світ. У концерті йшлося, зокрема, про творчість митця Івана Керецмана. Саме його заслуга в тому, що за високу виконавську майстерність у листопаді 1990 року камерному хору присвоєно почесне звання «народний».

Іван Керецман убачає своє щастя у музичній діяльності та  щиросердному ставленні до всіх тих, хто його оточує. Заздрісна, самолюбна людина ніколи не буде задоволена, вона завжди почуватиме себе самотньою, їй постійно чогось не вистачатиме. Для Івана Васильовича характерні такі споконвічні людські цінності, як вірність пам’яті і життєвому покликанню, яке ніколи не розминалося з намаганням творити добро, а ще – нескореність душі, яка невпинно поривається у небо і всякчас живе земними надіями.

Іван Керецман захоплюється такою важливою ментальною рисою українців, як талановитість, здатність до творчості. Тому й не дивно, що його  постійно приваблюють народні українські пісні, обробці яких приділяє чимало уваги. Серед них виділяються «Ой болить ня в попереці», «Ой попід гай», «Заспіваймо собі мало», «Гей, на високій полонині», «Ой звідси гора», «Ой заграй ми, гудаченьку», «Сидить голуб», «Гей, дубе, дубе», «Ой зацвіли фіалочки», «Та пі(й)ду я, пі(й)ду», «Через річеньку» та ін. Наближення до народнопісенного мелосу, до його звукової основи, ритміки – то й підсвідома данина предкам, налагодження порушених з ними зв’язків, віднаходження власної душі, її генетичного коду поетики. Він уміє глибоко пройнятися народнопісенною творчістю і самобутньо перетлумачити її, щедро засвоюючи її музичні надбання. Для нього народна пісня – це ніби згусток самого життя, узагальнення духовно-творчої потенції поколінь, здатні на активне розгортання все нових і нових образно-смислових нюансів.

Чимало уваги приділяє оркестровці різної музики для інструментальних ансамблів, супроводу до пісень, для хору, вокальних ансамблів, солістів.

Іван Васильович – член Національної Ліги українських композиторів,  постійний учасник і переможець обласних пісенно-композиторських конкурсів. За сумлінну творчу працю удостоєний таких відзнак, як грамота Президента України «За активну пропаганду духовної музики, сприяння в її розвитку та за участь в обласному фестивалі духовної музики» та Архієрейська Грамота єпископа Мукачівського та Ужгородського Євфимія «В благословення за старання труди в славу Святої Церкви». Почесний громадянин селища Воловець, має почесне звання «Патріот Закарпаття». З нагоди 30-річчя творчої діяльності у 1987 році відбувся авторський концерт. Наступний авторський концерт пройшов 1999 року в Закарпатській обласній філармонії.

Найдорожча цінність І.Керецмана – на педагогічній ниві, у творчості, житті, у музиці, любові до народу, якому присвятив усе своє життя. Замість того, щоб робити мінімум, шукає нагоди робити більше. Ставить собі за мету виконувати завдання швидше і краще, ніж від нього очікують. Завжди вкладає душу у свою роботу, навіть у те, що здається дрібницею. І це приносить йому задоволення, бо робить більше з власної ініціативи, стає господарем своїх дій. Ми ще повністю не усвідомили, скільки душевної снаги і мистецького хисту вклав благородний ентузіаст Іван Васильович у духовну розбудову української культури.

Іван Керецман надзвичайно стурбований тим, що нині Україні дуже важко, що їй доводиться захищатись від агресивного сусіда – Російської імперії. Але він упевнений, що це мине і все буде добре. Діти наші будуть щасливі, і країна буде красивою і багатою, спокійною і співочою, мистецький дух огорне кожне збентежене нині серце.

Незважаючи на поважні роки, він натхненно працює над новими творами, які разом з попередніми витворами митця не старіють. Вони ж бо з цілющої купелі рідної землі, безсмертної душі народу. Він зробив чимало для утвердження української культури, але, зберігаючи спокій,  уникає честолюбства і самозвеличення.

Іван ХЛАНТА,
провідний методист Обласного організаційно-
методичного центру культури,
заслужений діяч мистецтв України