Петро Олександрович належить до провідних педагогів Київського національного університету культури і мистецтв, здобув великий авторитет. Увагу музичної спільноти до його особи привернули широка ерудиція, художня обізнаність, досвід людини, котра багато бачила і знає. Студенти люблять свого професора по-справжньому глибоко й щиро за інтелігентність, порядність, яка проявляється у ставленні до музики, людей, виконання обов’язків. У його класі прагнуть навчатися найздібніші студенти.

Коло захоплень та інтересів Петра Андрійчука велике. Він заявив про себе у багатьох сферах музичного життя: хоровий диригент, баяніст, композитор, публіцист, фольклорист, музично-громадський діяч, член редакційних колегій цілої низки культурно-мистецьких видань.

Петро Олександрович – людина з твердими переконаннями, добре знає потреби українського середовища, має високе покликання сіяти зерна любові до всього українського і робить все можливе, щоб духовно збагатити своїх співвітчизників.

Ім’я Петра Андрійчука – заслуженого працівника культури України, художнього керівника одного з найкращих народних хорових колективів України «Дарничанка», – добре відоме працівникам культури і мистецтва Закарпаття, глибоко вкорінилося в культурно-мистецькому просторі. Він підтримував і підтримує тісні творчі контакти з працівниками культури і мистецтва Петром Сокачем (1936–2012), Миколою Попенком (1930–2016), Петром Раком, Василем Габорцем, Кларою Балог, Василем Кобалем, Юрієм Глебою, Василем Гайдуком, Михайлом Вігулою, Михайлом Петрушевським, Павлом Пинзеником та багатьма іншими. Його романтична натура постійно прагне нових вражень, які надихають ювіляра на творчі досягнення у різних сферах діяльності.

Небагато є культурно-освітніх діячів інших регіонів України, які б так сильно цікавилися освітою, культурою, народною творчістю Закарпаття, як Петро Андрійчук, котрий вніс вагомий вклад у зміцнення контактів з місцевою інтелігенцією, зв’язків із іншими українськими землями та широко представив Україні музичну творчість нашого краю.

Мені як педагогу, колишньому директору Ужгородського коледжу культури і мистецтв та декану Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв хотілося б додати до цілісного творчого портрета Петра Андрійчука кілька штрихів, що свідчать про його працездатність та подвижницьку діяльність у нашому краї. Так, на щорічні пісенні фестивалі-конкурси імені Михайла Машкіна, які проводилися з 1990 року в селі Довге Іршавського району, він приїжджав із солістами та ансамблем «Дарничанка», де вони здобували найвищі нагороди. Згодом його запросили до складу журі цього конкурсу.

З 2009 року митець сім разів очолював журі відкритого фестивалю-конкурсу стрілецької пісні «Красне поле», що проводиться в місті Хуст. Через Закарпаття Заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «Дарничанка» нерідко виїжджає за кордон. Так, дорогою до Австрії, зупиняючись в Ужгороді, він провів майстер-клас у коледжі культури і мистецтв, на якому були присутні провідні хормейстери нашого краю. Їдучи до Італії, він зустрівся з колективом Заслуженого академічного Закарпатського народного хору, а повертаючись з Іспанії до Києва – з жителями села Кам’яниця Ужгородського району.

Петро Андрійчук має тісні зв’язки з Заслуженим академічним Закарпатським народним хором та його керівником – заслуженим працівником культури України Наталією Петій-Потапчук. Редагував збірку «Заслужений академічний Закарпатський народний хор», що вийшла друком у видавництві «Ґражда» 2012 року. Приїжджав із «Дарничанкою» та «Княжею вольницею» із села Білогородка Києво-Святошинського району на святкування 70-річчя уславленого колективу. Згодом у Києві солісти Заслуженого академічного Закарпатського народного хору Мирослава Копинець та Олександр Товт брали участь у мистецькому проекті «Дарничанка скликає друзів».

Про концертні виступи закарпатських митців у Києві, творче життя Закарпаття писав у столичних часописах. У його творчому доробку кілька десятків статей, нарисів, рецензій, інтерв’ю, полемічних роздумів, виступів по радіо і телебаченню. Вони завжди цікаві, актуальні, розкривають сутність явищ, нерідко гострі й критичні. Серед них: «Мелодії Закарпаття» (про творчий звіт Закарпатської області) – «Культура і життя» (1999), «Свято на Закарпатті» (про фестиваль імені Михайла Машкіна) – «Урядовий кур’єр» (2000), «Успіх молодого музикознавця» (рецензія на книгу «Соломія» Ярослави Рак, 2000), «У духовності окраїн не існує» (про творчий звіт Закарпатської області) – «Урядовий кур’єр» (2001), «Самоцвіти Срібної Землі» (про творчий звіт майстрів мистецтв та художніх колективів Закарпатської області) – «Урядовий кур’єр» (2004), «Микола Попенко, композитор і диригент» – «Урядовий кур’єр» (2007).

Митець вдало поєднує наполегливу творчу працю в Заслуженому народному ансамблі пісні і танцю України «Дарничанка» з багаторічною педагогічною діяльністю в Київському національному університеті культури і мистецтв. Закарпатці, які навчалися у класі Петра Олександровича та й взагалі в університеті культури завжди відчували особливу опіку з його боку. Колишні студенти педагога Олена та Володимир Короленки, Наталя Попович успішно працюють у Закарпатті, для їхньої музичної діяльності характерні творчий пошук та новаторство.

Петро Андрійчук – автор хорових творів на слова українських поетів Тараса Шевченка, Дмитра Луценка, Олекси Новицького, Михайла Каменюки, Йосипа Стрюцюка та інших. Серед них є авторський твір «Закарпаття моє» на вірші співачки «Дарничанки» Марини Гавриш. Його пісні різноманітні за тематикою та образним змістом. Попри використання в них традиційних музично-виразових засобів вони захоплюють досконалістю, приваблюють мелодичним багатством, глибоким проникненням у народнопісенний мелос, добрим володінням формою, вишуканістю фактури та відчуттям хорового звукопису. Багато часу та уваги приділяв записам і обробці закарпатських народних пісень, які публікувалися в різноманітних нотних збірках. Користуються популярністю і часто виконуються в його обробці «Ой на горі дубина», «Червона ружа трояка», «Нарвали-сьме барвінку», «Дай ня, мамко, дай ня», «Ой я знаю, що гріх маю».

Уже багато років створює енциклопедію «Українське народне хорове мистецтво», до якої увійдуть нариси про кращі хорові колективи та їх керівників із Закарпатської області.

Під час чергового приїзду «Дарничанки» у наш край Петро Андрійчук провів практичний семінар для керівників аматорських народних хорів області, на якому було розглянуто такі актуальні питання: «Яким має бути народний хор»», «Як зберегти особливості місцевої манери співу та стилістичну спрямованість народних хорів, яка є суттєво відмінною від підголоскового співу у Центральній та Східній Україні».

У найрізноманітніших формах ювіляр співпрацює з педагогічним колективом Ужгородського коледжу культури і мистецтв. Неодноразово був головою Державної екзаменаційної комісії та головою Приймальної комісії Ужгородського факультету Київського національного університету культури і мистецтв. Автор передмов та рецензій на методично-репертуарний збірник Михайла Петрушевського «Ансамбль угорських народних інструментів», нотну збірку артиста Заслуженого академічного Закарпатського народного хору та викладача Ужгородського коледжу культури і мистецтв Шандора Шрайнера «Тарагот – міст між моїм серцем і душами слухачів».

Попереду ще багато задумів. Тож бажаємо Петрові Олександровичу міцного здоров’я та нових творчих успіхів.

Петро Олександрович Андрійчук народився 17 січня 1958 року в місті Борщеві Тернопільської області. Заслужений працівник культури України (1992), кавалер ордена «За заслуги» III ступеня (2003), почесний громадянин м. Борщева (2006), Президентський стипендіат 2007 р. Професор, художній керівник та диригент заслуженого народного ансамблю пісні і танцю України «Дарничанка», секретар Національної всеукраїнської музичної спілки, член Національної ліги українських композиторів. Закінчив Київську державну консерваторію ім. П. І. Чайковського (1982, клас баяна М. Різоля, клас ансамблю І. Яшкевича, клас диригування М. Гозулова). З 2001 р. керівник студентського українського оркестру народної та популярної музики КНУКіМ. Концертував у Австрії, Великобританії, Італії, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччині, США, Франції, Чехії, республіках колишнього СРСР. Автор понад 100 інструментовок для ансамблів та оркестру народних інструментів, обробок та оригінальних творів для народного хору.

Михайло МИТРОВКА,
заслужений працівник культури України