4 квітня в Обласному  організаційно-методичному центрі культури пройшов майстер-клас із писанкарства. В акції взяло участь 17 діток, які нині проживають в Ужгороді. Переїхали вони із батьками у  наш край минулого року із Донецька, Луганська, Макіївки та Горлівки.

Писанкарство – особлива й важлива сладова народної культури українців. На Закарпатті в силу певних географічних та історичних причин писанкарство має свої яскраво виражені крайові особливості. У кожному районі чи навіть селі писанки малюють по-своєму, використовуючи різноманітні техніки та технології розпису, різні мотиви та кольори. Особливо це помітно при зіставленні писанок Рахівщини, Міжгірщини, Великоберезнянщини чи Берегівщини, що писані в традиційній манері для цього регіону. Відзначу, що зазвичай, в традиційній манері писанки пишуть представники старшого покоління майстринь. Серед тих небагатьох майстринь, які ревно бережуть крайові традиції, писанкарка Марія Андріївна Хававка з Тур’ї-Ремети, що на Перечинщині. Вона прожила важке і гідне життя чесно і мудро, згідно божих заповідей, в гармонії зі світом, донині зберегла гумористичне світосприйняття.

У передхристиянські часи, коли люди здебільшого мали язичницькі вірування, яйце, що містило в собі зародок сонячної птиці (півня) і несло в собі початок життя, вважалося талісманом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. Кожна писанка – це ніби маленький Всесвіт. Тут є все, що оточує нас у житті, – і зоряне небо, і вода з рибами, і засіяне поле, і трибанні церкви. Усе це вималюване для того аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі. У народі кажуть: “У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки”.