Кожен із пропагандистів – поширювачів знань про народну культуру й мистецтво, заслуговує подяки. Цих людей не так уже й багато, адже за культурологічну тематику не платять великих (а найчастіше – ніяких) гонорарів. Це вам не кримінал, не політичні міжусобиці, не замовна джинса...

Видання під промовистою назвою «Культурологічні джерела» взяли на себе непросту місію з висвітлення процесів і подій, що відбуваються в цій сфері у краї за Карпатами, насамперед, на ниві аматорства. Автори щоквартальника роблять свою справу ось уже півтора десятиліття, видавши на-гора уже 75 (!) випусків.  

Щоразу на шпальти потрапляють найзначиміші події, найвидатніші ювілеї. Ще одна тема, яка ніколи не втрачає актуальності – повернення призабутих або й відкриття незнаних досі імен. Усі ці ознаки властиві кожному випуску «Культурологічних джерел».

Три випуски, що побачили світ у нинішньому році, умістили розповіді про аматорські колективи, окремі творчі особистості, звичаї й обряди, традиційні народні свята. Розглянемо їх почергово.

Перший випуск за 2016 рік – це і «Коляди  у Рокосові», і презентація трьох книг фольклориста Віктора Шостака, і «Сучасні коломийкарі Закарпаття», і обласний фестиваль ігрових програм «Грайлик», і «Дружба» – провідний цирковий колектив Закарпаття», і розповідь про комедію «Одного разу в Берегсазі», і публікації до ювілеїв Степана Бунди, Василя Габорця, Олександра Туряниці, Віри Ерделі, Івана Ісака, Василя Ловски, Олександра Матея, Михайла Рощахівського, Степана Жупанина, Василя Чорея... А чим не заслужив на появу у виданні матеріал «Як освідчувалися у коханні леґіні на Закарпатті!», підготовлений упорядником видання Мариною Офіцинською. Ось хоча б кілька рядків із нього. Вони стануть у нагоді й сучасному леґіневі:

«Та я піду танцьовати, пой, Маріко, грати.
Аж не ідеш – беру другу, будеш бановати.

............................................................................

Ой іду вуличками, камінічко лічу,
Та все собі подумаю, де тя, любко, встрічу».

А ось і відповідь дівчат на такі залицяння:

«Йой, Мигалю, Мигалику, не роби з ня дурня,
Я тя годна зчаровати сім раз до полудня.

....................................................................

Коли собі, мамко моя, кучері закручу,
Хоть який би син багатий, я го збаламучу».

Не можна оминути увагою етнографічно-історичного нарису «Великодні пісні й ігри Закарпаття». Він розповідає про звичаї минувшини, наводить слова і ноти пісень, які відтворила Віра Мадяр-Новак.

Субітки – екзотика народного буття

З випуском за другий квартал – з квітня по червень – довелося знайомитися зовсім недавно. І лише тоді очевидячки усвідомив, скільки багато цікавого раніше пройшло повз мене. Це і Свято танцю на Театральній в Ужгороді, і «Родинне свято села Рокосово», і конкурс словацької народної пісні «Золотий соловей», і розповіді про зразковий оркестр гуцульських народних інструментів із Великого Бичкова, і традиційну закарпатську іграшку, і виставку-конкурс «Світ писанки», і презентацію творчості народної майстрині Антоніни Дурди у Вінниці. Повнокольорові світлини на вкладках відобразили миттєвості, коли живописці змальовували травневий Ужгород...

У цьому ж випуску вміщено яскраві творчі портрети: музикантів Інни Леснік і Михайла Рибалка, різьбяра Віталія Кінча, сопілкаря Федора Бецу, фольклориста Івана Хланту. Не оминули й 20-річного ювілею народного літературно-пісенного ансамблю «Берегиня», який створили бібліотекарі Свалявщини. Давні обрядові традиції, що збереглися на Великоберезнянщині – субітки – відобразила публікація Марини Жганич і Марини Офіцинської. Докладно розповідати про незвичайні ночі на Івана Купала в селах Вишка, Люта і Тихий тут не вдасться. Якщо ж казати коротко, то вони – екзотика народного буття, що дивом дійшла до нашого сьогодення.

Третій випуск, насамперед, є етнографічним

Третій цьогорічний випуск щоквартальника можна вважати особливим. Не лише з огляду на його більший обсяг, а й з огляду на жанрову палітру та географію публікацій. Читач побуває на першому етнофестивалі «Закарпатська свальба» у Колочаві, на традиційних фестивалях «Гуцульська бриндзя», «На Синевир трембіти кличуть» та «Лемківська ватра», на святі ковалів «Гамора».

Огляд літературного життя краю подав очільник крайової письменницької організації Василь Густі. З кількома майстрами народної творчості знайомлять читача публікації постійного автора «Культурологічних джерел» – Володимира Мишанича. Але значущими, на нашу думку, є етнографічні експедиції, які щоквартальник здійснив по черзі в село Бороняво на Хустщині, Новоселиця, що в Тячівському районі. Заслуговує на особливу увагу й «Ескізи до портрета епохи – традиційний та сучасний одяг». Автори публікацій – Семен Мельник, Іван Хланта та Василь Коцан.

У цьому ж випуску – «ювілейні» матеріали про священика Юрія Станинця, хореографа Михайла Сачка та музикознавців і педагогів Михайла Світлика і Світлану Стегней, журналіста Василя Пилипчинця, театрала Євгена Тищука, художників Василя Петрецького, Юлія Мошака, Ласло Мадяра (на жаль, посмертний).

Перше десятиріччя творчої біографії, як дізнаємося зі шпальт видання, відзначив інструментальний ансамбль «Рапсодія» під керуванням Лесі Дубенко. 

Цей випуск прикрашають десятки кольорових ілюстрацій. Повноколірність світлин у час суцільної економії – приємне виключення з «правила». Безумовно, цей факт викликає повагу.

Попри невеликий наклад «Культурологічних джерел» – 300 примірників – видання має відгук у людей, які шукають наснаги у глибинах народної творчості. Сумлінна праця редакційної колегії, авторів і упорядника щоквартальника, засновником якого є Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури, винагороджується. Завдяки колективним наполегливим зусиллям джерела народної творчості не замулюються.

Василь БЕДЗІР,
власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр»
у Закарпатській області,
член Національної спілки журналістів України