Пам’ятаю цього молодого та гарного чоловіка ще тринадцятирічним хлопчаком, бо сусідами були. На моїх очах школу закінчив, до вишу вступив, одружився, з дружиною Ольгою доньку Олесю виховали, яка нині співає на всю Україну з найвеличніших сцен, навіть у Національній філармонії неповторний голос дівчини лунає. А ще Олександр має молодшого на п’ять років брата Віктора. Якось не віриться, що нині старшому з Матеїв, хвала Богу, сорок п’ять. Це той вік, коли потроху треба свою творчість докупи пакувати й книги писати. Бо ще п’ять літ – і справжня стукне ювілейна дата. Зрештою, про життя, про сцену, про те, як вдалося так рвійно, натхненно й окрилено творити та основною роботою у відділі культури і туризму райдержадміністрації займатися – це штрихи до його творчого портрета у нашій невеличкій замальовці.

До речі, ювіляр саме тут, у відділі культури і туризму й знайшов себе: щодень робить те, що радісно серцю та приємно душі. Бо, окрім усього іншого, за сумісництвом ще й співрежисер народного українського театру імені Ярослави Бандурович Берегівського міського будинку культури працює. Щиро і завзято на режисерсько-культурницькій стезі творчі висоти штурмує і його чудова дружина Ольга, яка працює заступником начальника управління культури Берегівської міської ради, а протягом певного часу навіть виконувала обов’язки керівника цієї структури. Згадує, як чудово співпрацювали з Йосипом Імре: одне одного з півслова розуміли. А відтак цього хорошого чоловіка не стало, але культурницька діяльність у місті не занепала. Й надалі в будинку культури, в бібліотеках струменить симфонія праці, творчої роботи, якої зараз вистачає в обох – хоч відбавляй. Що й казати – гарна творча пара в Берегові живе! Навіть не знаю, яким було би культурницьке життя-буття в нашому прикордонному місті, якби не вони. Так стрімко у сценічний вир влилися, що усе Закарпаття про них заговорило. І не тільки тут їхні таланти угледіли та грамоти-відзнаки, призи й подяки щорічно вручали. Вони виступали в Ужгороді, Мукачеві, Сваляві, Хусті, Іршаві, Львові, Миколаєві, Києві. І всюди глядач своєрідний, прискіпливий і вимогливий. Приємно констатувати, що як на мистецьких фестивалях, так і сценічних конкурсах, а відтак на різних творчих звітах, себе та свій колектив прославляли.

Приміром південна Україна, а це морський Очаків на Миколаївщині, також чекає літа, коли на традиційний фестиваль «Від Гіпаніса до Борисфена» приїдуть берегівчани. Усюди гарно їх приймали, щиро аплодували. А незабаром народний український театр імені Ярослави Бандурович та народний угорський театри відвідають Угорщину, де їх чекають наші земляки у місті Тісоуйварош. Тут берегівські театрали покажуть виставу «Одного разу в Берегсасі…», яку Ольга та Сашко написали торік за лічені тижні. Віриться, що вдало свої ролі зіграють самодіяльні митці Ержика Візауер, Каталін Орос, Магдалина Матей, Ласло Галас, ветерани колективу Надія Матей, Юрій Мельник, Інна Буяновська, Ольга Радик, Іван Чегіль, В’ячеслав Шалигін, Микола Алечко, а також Лариса Савко, Лілія Немеш, Павло Комар, Людмила Медве та інші. До речі, це не перше закордонне відрядження трупи. Вони вже бували в турне в сусідніх країнах, демонстрували свою творчість у Словаччині, Польщі тощо. Такі вистави глядачеві дарували, що, кажучи образно, п’ять балів за свою майстерність й зрілу гру діставали. Та ще й заслужено! Приємно, що подружжя Матеїв зуміло не тільки добрий старт у культурницькій сфері взяти, але й естафету від своїх славних учителів перейняти.

Піднесено, гордо згадують невмирущу Ярославу Бандурович, яка у будь-якому ділі горіла й запалювала інших. Її життя й насправді героїчне, вона була серед тих, хто нашу незалежність і соборність наближав. Видатної режисерки серед нас уже, на жаль, немає, але люди цю славну мисткиню пам’ятають. Саме вона юних Ольгу та Олександра на навчання в Рівне до інституту проводжала, а опісля їх творчі характери вже тут, на місці, кувала-шліфувала. Її напуття вони зберігають у серцях дотепер. І де б не були, де б не виступали, куди б їхні творчі стежини не пролягали, завжди розуміють, що мають честь театром керувати, який носить прізвище та ім’я засновниці.

У репертуарі театру, якими опікуються режисери-сценаристи Олександр та Ольга Матеї, 45 класичних і зарубіжних вистав, у тому числі десять авторських. Саме у власних творах втілили свої болі та печалі, радощі і заздрощі, мрії і бажання, кохання і дружбу.

У 2011 році побачив світ збірник п’єс «Скільки того життя, або Дорога у вічність», до якого увійшли п’єси «Кара небесна», «Синя пташка», «Крило Янгола», «Ласий шматочок», «Дівчина-весна», а також душевно-патріотичні вірші, тексти пісень, оди, коментарі.

Приємно, що пан Олександр ще й дар до слова має. Тож вірші – це посланці його душі до читача. У збірник не ввійшли такі п’єси, як «Лев у пастці», «Нереальна історія реального», «Світло зачарованих Карпат», «Одного разу в Берегсасі».

Берегівчани добре знають Олександра і як ді-джея Шандора. Він – автор численних музичних композицій у стилі електронної денс-музики, які з успіхом транслюються на багатьох радіостанціях. Серед його авторських творів і пісня «Мельпомена», яка уже стала гімном і традиційно щороку лунає зі сцени Берегівського міського будинку культури під час проведення обласного фестивалю дитячого та юнацького театрального мистецтва «Юні зірки Мельпомени». Він був започаткований режисерами у 2005 році. Хоча нині у ювіляра славна дата, однак він не думає про творчу зупинку, а навпаки – бере розгін, щоб здолати нові вершини. Дякує за допомогу і підтримку усім, хто у найтяжчі часи був поруч. Бажаємо йому міцного здоров’я і творчого довголіття.

Михайло ПАПІШ,
редактор газети «Новини Берегова»