Училася Віра спочатку в рідному селі в Довжанській середній школі і вже тут показала себе здібною до мистецтва, тому паралельно з 1976 по 1982 рік вчиться в Іршавській дитячій музичній школі (філіал села Довге) по класу баяна у викладача Амброзія Ляха. Після закінчення школи вступила на відділ народних інструментів Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора. Доля звела з висококваліфікованими викладачами Арсеном Рощахівським та Валерією Турлаковою. Саме в училищі відчула потяг до хорового мистецтва. Закінчивши училище, повернулася у рідне село, де влаштувалася учителем музики у Довжанській середній школі. Успішно займалася з учнівським хором, який виборював призові місця, дипломи на оглядах і фестивалях.

З 1986 року – викладач Іршавської дитячої музичної школи, з 1993 року – Великораковецької, а в 2003 році переведена у щойно відкриту Білківську дитячу школу мистецтв, де працює і донині. Віра Петрівна очолює відділ народних інструментів, до якого входять вісім викладачів, троє з яких уже її випускники. Як висококваліфікований педагог і наставник має чим пишатися. Серед її учнів – випускники консерваторії, педагогічних інститутів, сім випускників Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора, Мукачівського педагогічного училища та Ужгородського коледжу культури і мистецтв. Вони переможці всеукраїнських та міжнародних конкурсів баяністів, чим і прославили ім’я свого наставника та рідний край.

За час викладацької роботи у Великораковецькій та Білківській дитячих школах мистецтв підготувала переможців конкурсів різних рівнів, а саме: 48 – у районних конкурсах; 29 – в обласних; 12 – у всеукраїнських (серед них сім перших місць); шість – у міжнародних. Це: Мурник Марина, Мурник Петро, Горзов Роберт, Ерделі Ганна, Пасуля Андріана, Горзов Олександр, Сочка Петро, Зовдун Яна-Каріна, Семак Іванна, Штефаньо Світлана, Копинець Вікторія.

Наразі все так і продовжується. У селі Білки доля звела Віру Петрівну з чудовою людиною – Благочинним, настоятелем Свято-Петро-Павлівського православного храму, протоієреєм Георгієм Чулеєм, який став ініціатором створення у селі дитячого духовного хору. Цю ідею було підтримано Вірою Петрівною, тому що спогади про роботу з дитячим хором у рідному Довгому неодноразово зринали у її пам’яті. Потяг до духовного співу – це одне з її захоплень.

Головною метою у цій роботі є довести до хористів велич духовної пісні, сприйняти її як прагнення власного самозаспокоєння і спасіння. І вже перші репетиції показали наскільки близькі і зрозумілі учасникам тематика, образи духовних творів. Кожне слово, кожну інтонацію вони сприймали і серцем, і душею. Це й зрозуміло, адже усі духовні твори пронизані глибокою любов’ю. «Віра Петрівна, – каже о. Георгій Чулей, – прихожанка нашого храму і є прикладом високої моралі для  односельчан. Чуйна, терпелива, добродушна дружина, мама і бабуся завжди знає, що у житті найголовніше».

Дитячий духовний хор під керівництвом Віри Петрівни супроводжує Літургію в Свято-Петро-Павлівському православному храмі, що у селі Білки, бере участь у святкових богослужіннях у церквах району. А ще – учасник традиційних районних фестивалів колядницьких колективів та духовного співу.

Віра Петрівна закохана у мистецтво. Її роботу поважають і всіляко сприяють їй чоловік Іван Петрович та доньки Віра і Софія. Як і їхня мама, вони навчалися у школі мистецтв, були учасниками духовного хору. Приносила насолоду пісенна творчість доньки Віри. Життя набуло певного значення при появі онуків Іванка та Кіри. Віра Петрівна переконана, що духовна творчість відіграє виняткову роль. Вона для багатьох людей асоціюється із самим предметом духовного і національного існування. Вона – уособлення самої людини.

«Дуже часто літніми вечорами, – каже Віра Петрівна, – милуюсь природою, бо з обох боків село оточують ліси, сади, ниви. Люблю помовчати. Тільки пташки не можуть стриматись. Цікаво, про що їхні пісні?».

Нині ми впевнено можемо сказати, що то був спів на честь обдарованої і невсипущої людини – Віри Ерделі, на честь її нелегкого, але змістовного життя, відданого сім’ї, талановитим учням, односельчанам, рідному мистецтву.

Щира вдячність шанувальників мистецтва та колег за високе служіння обраній справі, невтомний творчий пошук, самовідданість, повноту життя і щедрість душі. Упевнені, що і надалі вона докладатиме чимало зусиль задля утвердження духовних надбань свого краю.

Оксана СІДОР,
провідний методист
Іршавського районного будинку культури