Першим інструментом була дитяча іграшка – пластмасова свистулька. У неї наливали воду і через спеціальну трубочку потрібно було дути. Це нехитре заняття дітям дуже подобалося. Після декількох репетицій з’явилася пісня «Перепілка».

Далі почали використовувати бубенчики, метаксофони, ксилофони, пізніше – сопілки, бубен, баян. У супроводі цих інструментів, уперше прозвучали українські народні пісні «Лисичка», «Ди-би-ди», «Ой лопнув обруч», закарпатська народна пісня «Ой на дуду».

У 1981 році, працюючи в Іршавській середній школі № 1, Едіта Канчій створила дитячий інструментальний ансамбль. «Основний критерій, за яким я визначаю, чи зможе дитина бути учасником ансамблю – любов до пісні, слова, танцю. Це відчувається одразу. Якщо дитина жвава, непосидюча, якщо їй усе цікаво – вона зможе грати на сцені», – ділиться думками Едіта Василівна.

Ансамбль часто виступав на районних та обласних святах, запрошували їх навіть на телебачення. «У 1987 році, – пригадує пані Едіта, – ми брали участь у фестивалі, що проходив у місті Суми. На святковому концерті побувала і міністр освіти Алла Верещагіна (до слова, автор книги «Музика» для загальноосвітніх шкіл). Наш виступ їй сподобався, і на запитання: «Яка назва колективу?» я, затамувавши подих, не довго думаючи відповіла: «Кирниця»… Пані Алла усміхнулася і мовила, що для дітей це трохи грубувато. «Так, – погодилася я. – Тоді нехай буде «Кирниченька». З того часу і донині за нами закріпилася саме ця назва».

У 2000 році Едіта Канчій перейшла працювати у районний будинок культури разом із ансамблем. А вже у 2001 році за активну творчу діяльність зі збереження, розвитку і популяризації української культури та високий художній рівень і виконавську майстерність колективу було присвоєно звання «Зразковий аматорський колектив».

Використовувати у виступах різноманітні предмети стало візитівкою колективу. Експериментам не було меж, у хід ішли побутові речі, старовинне домашнє начиння, господарський реманент. І, як не дивно, – усе давало прекрасний результат. Наприклад, Синетар Віталій грав на косі, Возкобійник Ярослав – на пилі, Товстий Віктор – на прачці, Синетар Володимир – на бубні та трембіті-«шпульці». Тут треба трохи пояснити. «У 1980-х роках, – каже Едіта Василівна, – в Іршаві працювала ткацька фабрика. Оскільки ми використовували увесь матеріал, який нам попадав до рук, то нас зацікавили мотки із нитками. Точніше трубочки, на які були намотані нитки. Так ось, ці трубочки ми одягали одна на одну і виходила своєрідна трембіта. Гра на ній демонструвала дуже оригінальний звук». Використовують у концертах також деркач, прачку, колотушку, бердо, товкан. Захоплено сприймають глядачі і гру на скляних пляшках.

Зібрані і записані у віддалених селах району етнографічні матеріали Едіта Василівна широко використовує у концертно-виконавській практиці фольклорного ансамблю «Кирниченька». Зокрема, це пісні «Дівко, дівко, пой до мене» з села Івашковиця, «У нашої попаді», «Од бучка до бучка трава зелененька» з села Арданово, «Піду в полонину» з села Великий Раковець. І, звичайно, танець «Раковецький кручений».

Його репертуар – об’ємна музична палітра, яка складається з різних за жанром і характером творів. Основу репертуару складають календарно-обрядові пісні, побутові танці, дитячі ігри та народні обрядодійства.

Кожна програма дитячого ансамблю – це театралізоване дійство, режисерська робота, вдало побудована композиція.

Мета ансамблю – популяризація української народної пісні та національних традицій серед молоді, успадкування ними звичаїв, обрядів, збереження і відтворення дитячих жанрів музичного фольклору.

Головною метою роботи керівника є розвиток артистизму у дітей, вміння розуміти фольклор. «Кирниченька» – це талановиті діти, здатні відмовитися від звичайних дитячих розваг заради захоплюючих хвилин виходу на сцену, заради гучних овацій вдячних глядачів.

Для всебічного розвитку та задоволення потреб глядачів діти пробують працювати не лише як солісти, але й у дуетах та тріо, які неодноразово збагачували і прикрашали виступи. Варто згадати Ямбор Вікторію та Синетара Володимира. Це був ядерний співочий тандем, який проіснував сім років. Вікторія мала яскравий дзвінкий голос, співала і танцювала, а Володимиру не було рівних у рухах і жестах.

Запам’ятався і Токар Станіслав, який почав виступати у колективі з трьох років. Вправний танцюрист, а ще кращий гуморист. Фіґлі у його виконанні могли розсмішити до сліз найсерйознішого глядача. Займався у колективі аж до десятого класу, на заміну йому прийшов також у три роки Ерделі Андрій – соліст та гуморист.

Нині «Кирниченька» згуртований і дружний колектив. Пишається наставник усіма своїми вихованцями, та кістяком колективу є Тернинко Поліна, Бокотей Анастасія, Шелельо Наталія, брати Віктор та Андрій Ерделі, Бойко Василь, Щадей Іван, Мошкола Андрій, брати Ростислав і Олександр Голіби. Зараз ансамбль нараховує 14 дітей віком від трьох до 16 років. Цікаво, але за всю історію існування у колективі завжди переважали хлопчики.

За 35 років діяльності ансамблю тут виросло уже кілька поколінь. Багато вихованців закінчили вищі навчальні заклади, але завжди пам’ятають усе те, чому навчилися у фольклорному колективі. А згадувати є що. Колись були учасниками, а нині викладають музику у загальноосвітніх школах та працюють у дитячих музичних школах та школах мистецтв Наталія Голіба (Токар), Лариса Олашин, Наталя Стой, Людмила Гуга, Вікторія Ямбор, Сергій Матішинець, Ярослав Матішинець, Едуард Погоріляк, Володимир Синетар, брат і сестра Роман і Марина Трикур, Уляна Причина, Вікторія Кравчук.

П’ятеро учасників і нині радо виступають у складі колективу у вільний від навчання час. А це: Вікторія Лендєл – студентка Мукачівського педагогічного училища, Василь Бойко – студент Ужгородського державного музичного училища імені Д. Є. Задора, Станіслав Попюрканич та Роберт Гринюк – студенти Ужгородського коледжу культури і мистецтв, Йосип Чава – Київського національного університету культури і мистецтв.

Цікава історія була із Йосипом Чавою. Родом він із села Собатино, ром за національністю. «Зустріла його випадково на вулиці, – згадує Едіта Василівна, – було йому тоді десь шість-сім років. Коли розговорилися, то почула: «Хочу грати на лакардіоні». А співати хочеш? «Я не знаю, але можу спробувати», – відповів він. Так ми почали займатися. Він виявився здібним хлопцем і вже на конкурсі у місті Рівно став переможцем третьої премії. Тут стався ще один курйоз. Із дипломом він підійшов до мене і спитав: «Гіта Василівна (так він мене називав під впливом фільму «Зіта і Ґіта»), а де мої гроші?». Довелося пояснювати, що гроші дають не на кожному конкурсі».

Наполегливість і бажання співати привели Йосипа до Ужгородського коледжу культури і мистецтв. У 2011 році він навіть виборов звання «Кращий студент року». Нині навчається у Києві, співає в циганському ансамблі «Ромен» та «Циганська підкова», товаришує зі співаком Петром Чорним. Одним словом, у його житті склалося усе добре. Пані Едіта пишається тим, що він був її підопічним. І нині він бере участь у колективі, супроводжує «Кирниченьку» у поїздках за кордон на фестивалі, своїми виступами додає колоритності і привабливості.

До слова, переможцем талант-шоу «Голос Словаччини» 2012 року стала колишня вихованка зразкового фольклорного ансамблю «Кирниченька» Іванна Бідзіля (Багова).

Свого часу у колективі брали участь Станіслав Токар, Василь Шутак, Богдан Синетар, Оксана Чужа, Микола Павляк (гуморист), Михайло Худан, Євген Корпош, Степан Симканич, Катерина Синетар, Олександра Селянчин, Олеся Парада, Людмила Гудь.

Майже усе своє життя Едіта Василівна присвятила дітям. Навчала їх музики і співу у школі, прививала любов до мистецтва. Понад усе хотіла, щоб юні таланти мали змогу знайти себе, могли цікаво проводити дозвілля, спілкуватися з ровесниками, мали цікаве дитинство. «Я хочу, щоб дітям було добре, затишно, щоб вони мали куди прийти і завжди відчували, що тут їх зрозуміють і підтримають», – каже Едіта Василівна. Та й учасники ансамблю розповідають, що хочуть подорожувати, спілкуватися з учасниками інших дитячих колективів, обмінюватися досвідом. Бо ж у кожного регіону свої звичаї і цікаво порівнювати їх зі своїми. «Кирниченька» – це простір, де кожна дитина розкриває свій талант, знаходить своє покликання.

За свою творчу історію колектив дав майже 900 концертів у різних містах і селах України та за кордоном. Під умілим керівництвом Едіти Канчій брав участь у багатьох фольклорних фестивалях, святах та конкурсах.

Володар гран-прі Міжнародного дитячого фольклорного фестивалю «У Галицькім колі» (Львів, 2004), лауреат першої премії Першого міжнародного фольклорного фестивалю «Грай, гармонь» (м. Чаусово Миколаївської області, 2004) та учасник концерту переможців цього фестивалю в Національному палаці культури «Україна» (м. Київ), лауреат першої премії ІV Міжнародного фестивалю-конкурсу дитячого фольклору «Котилася торба» (м. Дубно Рівненської області, 2008). Через два роки, у 2010 році, колектив знову побував на цьому фесті і здобув перемогу в номінації «Успадкування та відтворення регіональних традицій дитячого фольклору».

У 2009 році отримав диплом і медаль за найкращий виступ на Міжнародному фестивалі «Віра, Надія і Любов» у місті Очаків, брав участь у фестивалі народної творчості у рамках Національного Сорочинського ярмарку (с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області, 2009), учасник фестивалів «Родослав» (м. Івано-Франківськ, 2009), «Берегиня» (м. Луцьк, 2010), фестивалю-конкурсу народного мистецтва (смт Сатанів Хмельницької області, 2011).

Учасник творчого звіту майстрів мистецтв та художніх колективів Закарпатської області «Дивосвіти Срібної Землі» (м. Ужгород, 2009), фестивалю мінеральної води «Сила життя – у джерелах Карпат» (с. Поляна Свалявського району), обласного фестивалю «Коляди в Старому селі» (м. Ужгород, 2014), районного конкурсу-огляду колядницьких колективів «Іршавський бетлегем» (2014, 2015, 2016), районного фестивалю ковальського мистецтва та народних промислів «Гамора» (с. Лисичово, 2015), Першого міжнародного фестивалю національних культур «Карпатський Вавилон» (м. Ужгород, 2014), починаючи з 2010 року п’ять років поспіль – учасник обласного фестивалю «Червена ружа» (м. Мукачево)  та інших. Володар гран-прі районного фестивалю «Іршава збирає таланти» (м. Іршава, 2015).

Уперше демонстрував своє мистецтво за кордоном у 2009 році. Був учасником Міжнародного з’їзду «Діти без політики», який проходив у місті Брест (Республіка Білорусь). У 2012 році побував на конкурсі «Jadranstar» у Хорватії та фестивалі «Ліптовська влочка» у місті Ліптовський Мікулаш Словацької Республіки. Плідним був і наступний 2013 рік. Крім відвідин столиці України, де «Кирниченька» взяла участь у «Параді вишиванок», також побували у Словацькій Республіці на конкурсі-фестивалі «Ліптовський Ян».

Однак особливо запам’яталася поїздка колективу у місто Созопол (Болгарія), де взяв участь у ІХ міжнародному телевізійному конкурсі мистецтв «Морська мушля» і став лауреатом першої премії.

Запальними закарпатськими народними піснями та іграми-бавками іршавчани підкорили суворе журі та інтернаціональну публіку курортного Созопола, найстарішого болгарського міста на чорноморському узбережжі. Два дні поспіль «Карпатські бавки» (так називався номер колективу) зривали глядацькі овації в амфітеатрі «Аполонія», вражаючи дзвінкими голосами та чудовими  народними костюмами. Крім першої премії, ансамбль здобув спеціальну нагороду – диплом за фольклорну програму.

Учасники «Кирниченьки» представили на конкурсі і сольні роботи, отримавши призові місця. Перше місце в номінації «Народний вокал» здобув 20-річний Йосип Чава. Запальна циганська пісня «Цумайле» у його виконанні змусила пританцьовувати самого голову журі маестро Паскаля, відомого болгарського співака. Дипломи другого ступеня отримали 10-річна Бокотей Анастасія та 15-річний Гринюк Роберт. Третє місце у номінації «вокал» розділили 11-річна Тернинко Ольга-Поліна та 13-річний Попюрканич Станіслав.

У 2014 році підкорили Грецію на фестивалі «Олімп збирає таланти», Італію на Міжнародному фестивалі інтернаціонального фольклору «Valle di comino» у місті Атіна. До глибини душі вразив юних учасників той факт, що на завершення фестивалю звучали державні Гімни чотирьох країн, колективи яких найкраще виступили. Ще не загоїлися рани після Революції Гідності, ще болить серце за Героїв Небесної  Сотні, які віддали своє життя за  оновлену державу. Тому з гордістю «Кирниченька» слухала Гімн України і раділа, що зуміла достойно представити світові мистецтво своєї країни.  Відповідальними були і виступи на  фольклорному фестивалі у Франції. Такі поїздки залишаться у пам’яті на все життя. У рамках заходів для них було організовано екскурсії в Німеччину – міста Нюрнберг, Ротенбург та  Зальцбург і в Чехію, де у Празі вони побували на Карловому мості, також  бачили  диво техніки – астрологічний годинник Орлой. У Парижі діти відвідали творчий район Монмартр, найбільший музей світу Лувр, музей парфумів «Фрагонар» та парк Версаль. У 2015 році побували у Болгарії, де виступили на фестивалі «Рапсодія моря» у місті Сонячний Берег.

Виступи «Кирниченьки» завжди емоційні і щирі, вражає незгасний азарт у роботі. Попереду ще багато досягнень та нових вершин. А секрет успіху у тому, що Едіта Василівна для дітей не лише керівник, а й друг і порадник. З нею діляться своїми секретами вихованці, вона ставиться з розумінням до того, що турбує юні душі, і кожного сприймає, як свою дитину. «Я дивлюся на їхні усміхнені обличчя і розумію, в чому сенс життя. Поряд із ними живу і я», – підсумовує Едіта Канчій.

Саме такі колективи як «Кирниченька», розвивають і популяризують етнотворчість, виявляють і підтримують обдаровану творчу молодь. Колектив без перебільшення можна назвати первинним носієм фольклорної традиції.

Марина ОФІЦИНСЬКА,
завідувач редакційного сектору
Обласного організаційно-методичного центру культури